10 Липня 2020

 

Вихователь групи ” Квіточка”

Трусило Ірина Олександрівна

 

 

Педагогічне кредо групи :

« Кожна дитина має золоті зерна душі , які здатні прорости любов’ю »

Наші основні правила , якими ми користуємось у роботі :

• Меньше сварити – більше хвалити!

• Меньше карати – більше любити !

• Меньше вимог – більше послідовності !

• Меньше скарг – більше життєлюбства !

• Меньше погроз – більше радості !

 

 

 Режим організованої життєдіяльності дітей

Режимні процеси	ІІмол. група
Прийом дітей, ранковий огляд, Ранкова гімнастика	7.00 — 8.00 8.00 — 8.10
Самостійні ігри дітей	8.10 – 8.20
Підготовка до сніданку, сніданок	8.20 — 8.50
Підготовка до занять	8.50 — 9.00
Організована  навчально-пізнавальна діяльність	9.00 — 10.00
Підготовка до прогулянки, прогулянка, ігри	10.00 – 11.20
Повернення з прогулянки, миття рук, обличчя, підготовка до обіду	11.20 – 11.30
Обід	11.30 – 12.00
Підготовка до сну, сон	12.00 — 15.10
Поступовий підйом, загартовуючі процедури, одягання	15.10 – 15.30
Полуденок	15.30 – 15.55
Ігри, розваги	15.55 – 16.10
Підготовка до прогулянки, прогулянка, спортивні ігри, праця	16.10 – 17.30

Вікові особливості фізичного та психічного розвитку дітей 4-го року життя

Діти 3-4 років стають більш рухливими і допитливими, збагачуються їх мовні можливості, розвивається уява, зростає почуття контролю і відповідальності. Діти залюбки вчаться, оволодівають світом навколо себе; їх допитливість проявляється у численних питаннях «Чому?». Діти на цій стадії починають ідентифікувати себе з людьми, чию роботу ї характер вони здатні розуміти і високо цінувати. Бажання робити «як дорослі» задовольняється у грі, в якій малята за допомогою фантазії моделюють, відтворюють соціальну реальність, приміряють на себе дорослі ролі, беруть відповідальність за їх виконання. Діти вперше усвідомлюють те, що життя для них має ціль.

Молодший дошкільний вік – це період переходу від предметної діяльності до гри. Гра, малювання, конструювання, ліплення, аплікація почитають формуватися як самостійні види діяльності.

У цьому віці малята вже знають про призначення різноманітних предметів побуту, однак способами їх використання володіють недостатньо. Увагу дитини починають привертати нові предмети і явища, складні дії з ними, вона намагається експериментувати: уважно розглядає конструкцію машинки, подивляється до слідів, які залишає пензлик. Так починає розвиватись допитливість та інтерес до навколишнього світу – важливі показники розвитку.

Вік 3-4 років – сприятливий період для розвитку наочно-дійового мислення; діти в цьому віці – діячи! А не спостерігачи. Тому слід забезпечувати умови для їхньої різноманітної діяльності – обстеження, складання, випробування, конструювання, сортування, імітації тощо.

Дидактичні ігри, малювання, ліплення, аплікації, побутова праця, праця з елементами практичного експериментування в природі – важливі складові виховного процесу що сприяють розвитку сприйняття, наочно-дійового та наочно-образного мислення.

Для трирічної дитини особистість дорослого ще доволі значна. Тому на загальний психічний розвиток дитини краще впливають спільні дії батьків з дитиною. Необхідною умовою доброго самопочуття та розвитку маленької дитини в дитячому садку є довіра і приязність до вихователя.

У другому півріччі доцільно спонукати малюків до певної самостійності. Важливо вчасно помітити намагання дитини виконувати самостійно ті чи інші дії та підтримати позитивною оцінкою незалежно від результату. Ініціативні дії дитини, навіть якщо вони закінчуються невдачами, є свідками активності. Дитина, якій цікаво, яка відчуває певну свободу, швидше стає самостійною. Численні заборони, негативні оцінки, примушування для дітей цього віку психологічно недоцільні. Краще ті чи інші успіхи дитини порівнювати тільки з її власними минулими і майбутніми результатами ( Вчора ще не вмів, а сьогодні вже навчився), а не з результатами інших дітей.

З розширенням досвіду, досягненням успіхів у різних видах діяльності, переживанням позитивних та негативних оцінок з боку рідних та інших значимих дорослих у дитини формуються стійкі риси поведінки, почуття гордості (власної гідності) і сорому, особистісне ставлення до оточення – до дітей, дорослих, предметного світу, природи, до самого себе, певні потреби, мотиви діяльності. Це дає підстави називати дитину 4-го року життя особистістю, що росте, розвивається, ускладнюється, удосконалюється.

Новими утвореннями у психіці дітей є потяг до спілкування та сумісної діяльності з ровесниками, перехід від гри «поряд» до гри «разом». Виокремлення себе від оточуючих, порівняння себе в іншими людьми.

 

Безумовно, в кожній родині будуть внесені власні корективи в представлений графік. Але основна думка полягає в тому, що між уроками в школі і заняттями в спортивних, танцювальних секціях у дитини обов’язково повинен бути час на себе.

ВІДПОЧИНОК З КОРИСТЮ

Відпочинок з власним малюком – як його правильно організувати? Чим зайнятися дитині у вільний час разом з батьками? Існує величезна кількість цікавих ідей, які допоможуть з користю провести час.

1. Грайте з дитино. Звучить банально, але під цією фразою варто розуміти не звичайну гру в машинки чи ляльки. Влаштуйте дитині невеличкий квест: разом з ним зберіть вдома весь розкиданий одяг, впорядкуйте речі на книжкових полицях чи в скриньках з біжутерією.
2. Читання книги. Великі твори можна читати дитині один-два розділи на день. В такому випадку в малюка з’являється інтерес до літератури, і він з нетерпінням чекає наступного дня, щоб дізнатися, як продовжиться розповідь.
3. Для дівчаток і хлоп’ят чудовим заняттям вважається рукоділля. Можна робити різні маски, які будуть використані в грі.
4. Приготування страв. Кожна дитина любить готувати і допомагати батькам на кухні. Купіть своєму малюку власних фартушок і кулінарну книгу, з якої ви зможете приготувати страву, що вибрав малюк.
5. Для дітей молодшого шкільного віку і підлітків можна влаштувати пікнік. Для цього необов’язково далеко їхати чи йти – організувати пікнік можна на подвір’ї власного будинку.

Чим зайнятись з дошкільнятами під час карантину?

Поради вихователя

За час, карантину, який триває, і діти, і батьки втомились від одноманітності. Дехто рятується різноманітними іграми. Дехто – мультфільмами й переглядами відео. Але вихователі не радять перевантажувати дошкільнят переглядом мультфільмів й рекомендують організувати час так, щоб проводити його цікаво й необтяжливо.

Набридло малювати пензлем? Візьміть папір, картоплю чи ватні палички.Запропонуйте помалювати не лише олівцями чи пензликом. Можете взяти для цих цілей вже використану зубну щітку, ватні палички, свічку, зібганий папір, штамп з картоплі чи поролону. Зараз важко придбати кінетичний пісок, але його можна зробити власноруч. Для цього можна змішати звичайну харчову соду, гель для миття дитячого посуду (для запобігання алергії) та харчовий барвник. З нього можна ліпити казкові замки, взявши замість пісочниці картонну коробку.

Разом з дитиною вирізайте аплікації з паперу, адже це дуже корисно для розвитку дрібної моторики. Познайомте дитину з мистецтвом орігамі, зробіть з нею фігурки для настільного театру і розігруйте казки.

Приготуйте разом солоне тісто і запропонуйте ліпити з нього фігурки тварин, солодощі для ляльок.

Можна додавати харчовий барвник. Ще один варіант: по склянці солі та борошна, 125 мл води та столова ложка олії.

 

Пам’ятка для батьків

1. Режим дня
Передусім, слід організувати життя дитини в сім’ї відповідно до режиму дня, якого дотримуються в дошкільному закладі. Цим ви значно полегшите маляті процес звикання до ясел. Бережіть нервову систему дитини, зменшіть час перегляду телепередач.
2. Зацікавленість
Добре, коли зацікавите сина або доньку дитячим садком, викличете бажання йти туди. Для цього, під час прогулянок з дитиною покажіть їй будівлю дошкільного закладу, разом поспостерігайте за грою дітей; розкажіть про їхнє життя у яслах. Намагайтеся, щоб дитина зрозуміла, що необхідно відвідувати дитячий садок. Висловлювання типу «Ну якщо не сподобається, — не будеш ходити у дитячий садок» дають дитині шанс маніпулювати батьками. Найголовніше в цьому випадку витримати характер та не піддатися на провокацію. Щоб полегшити звикання, познайомте малюка з майбутнім вихователем, поговоріть із ним так, щоб він зрозумів, що вже підріс і ходитиме до ясел, де про дітей піклується добра вихователька, яка гуляє і грається з ними.
3. Навички самообслуговування
Дитина значно легше пристосується до умов суспільного виховання, якщо в сім’ї вона оволодіє елементарними навичками самостійності (одягатися та роздягатися, охайно складати свій одяг, самообслуговування їсти, тримаючи ложку). Майте терпіння під час оволодіння дітьми навичками одягання та роздягання, перетворюючи цю «процедуру» на цікаву гру — це шлях до самостійності дитини, розвиток дрібної моторики пальців рук.
4. Навички спілкування
Дуже важливо навчити маля гратися, адже такий природний для дитини тип діяльності дає можливість відволіктись від думки про батьків та формує в неї «ділову форму спілкування» з дорослими. Щоб гра була цікавою, тривалою, розвивала дитину, треба розкрити їй призначення іграшки і способи дії з нею (з чашки напувати ляльку, ведмедика, у ліжечку лялька спатиме). Привчайте дитину до спілкування з однолітками заздалегідь, виховуйте доброзичливе ставлення до них. Налагодьте ефективний зворотний зв’язок з вихователями: повідомте їм про характер дитини та як називають малюка вдома (Марина, Маринка, Маринонька — відчуваєте різницю?!)
5. Поступовість
Спочатку, перші 2 тижня не залишайте малюка в дитсадку на цілий день. У перші дні цілком достатньо однієї-двох годин. Домашній дитині зовсім непросто звикнути до суспільних вимог та суворих правил. Допоможіть їй. Покладіть у кишеню малюку щось із звичного йому середовища (наприклад, іграшку, з якою добре буде засинати і якій можна поскаржитися на кривдника). Не можна залякувати дитину садком — це викличе страх перед дошкільним закладом і, безумовно, погіршить стан дитини в період звикання до незнайомого оточення. Цікавтесь, як пройшов день у дитячому садочку, що нового та цікавого було.

АНКЕТУВАННЯ

Анкета №1. ( співпраця ДНЗ з сім’єю)Шановні батьки!

Ми повністю поділяємо вашу зацікавленість у вихованні, навчанні та всебічному розвиткові Ваших дітей. Бажаємо працювати з Вами для досягнення спільної мети.Будь ласка, дайте відповіді на такі запитання:

1. Що Вам найбільше подобається у Вашій дитині?
2. Що Вас найбільше турбує у дитині?
3. Якої допомоги потребує Ваша дитина?
4. Яку інформацію про навчання та виховання дітей у дошкільно­му закладі Ви хотіли б отримати?
5. Яку участь берете у житті групи?
6. Ваші пропозиції щодо поліпшення роботи вихователів та до­шкільного закладу

Прізвище, ім’я та по батькові:___Дата:___

Анкета№2 (виховання дитини в сім’ї)

Шановні батьки!Просимо Вас уважно ознайомитися з анкетою і максимально повно дати відповіді на запитання.

1. Прізвище, ім’я, по батькові
2. Чи вважаєте Ви, що у Вашої дитини є творчі здібності? Які саме?
3. Чи задає Вам дитина запитання? Чи багато їх? До яких сфер життя вони відносяться (природа, техніка, мистецтво, взаємини людей.
4. Чи любить дитина фантазувати? Які теми її фантазій і дій?
5. Чи пробує дитина шукати пояснення тому, що ще сама не ро­зуміє (події, речі, явища природи тощо)?
6. Чи придумує власні ігри та розваги? Чи часто використовує речі не за призначенням?
7. Чи складає дитина оповідання або вірші? Чи розповідає про пережиті враження, сни?
8. Вкажіть, хто з членів сім’ї більше за інших приділяє увагу дитині; чим і як займається з нею.
9. Яким би Ви хотіли бачити майбутнє Вашої дитини? Чи є у Вас побажання і пропозиції щодо її виховання у дошкільному закладі? Дякуємо за участь.

Консультація на тему « Безпека дітей на вулиці».

Безпека дітей… Як часто вона залежить від нас, дорослих! Чи цікавилися ви, наскільки ваша дитина знає правила дорожнього руху і безпечної поведінки на вулиці? Чи дотримує їх? Хтось може запитати: «Навіщо пояснювати малюкові правила безпеки, якщо поки він з’являється на вулиці тільки за руку з дорослим?» Але ж незабаром ваша дитина піде до школи, стане самостійним пішо­ходом і пасажиром…

І до цього моменту в малюка слід сформувати свідому і безпеч­ну поведінку. Від цього залежить здоров’я, а часом і життя дити­ни. Тому і розмова в нас з вами дуже, серйозна: дитина і дорога — основи безпеки. Це повинні знати всі батьки.

Найпоширеніші причини нещасть, що відбуваються з дітьми на дорозі, — перехід вулиці в невстановленому місці або на чер­воне світло, раптова поява перед рухомим транспортом. Нещас­ні випадки повторюються, незважаючи на те, що дітей і в садку, і в школі вчать правильно переходити вулицю. Ваш малюк, здава­лося б, знає правилами дорожнього руху. Чи так це?

Поговоріть із дитиною, поспостерігайте за нею та оцініть, чи може вона самостійно орієнтуватися на дорозі, приймати пра­вильні рішення. Адже більшість дітей відчувають себе впевне­но на вулиці лише після десяти-дванадцяти років. Якщо ваша дитина не готова, на вулиці ви маєте не тільки брати її за руку, а й виховувати, передусім, особистим прикладом: переконувати і пояснювати. Не залишайте без відповіді запитання, пов’язані з дорогою, водінням, аваріями тощо, навіть якщо вони здаються вам несуттєвими. Це важливо! Якщо ви відмахнеться від розпи­тувань, дитина зробить висновки сама, і не факт, що вони будуть правильними.

Розкажіть малюкові: «Коли з’явилися перші автомобілі, правил безпеки руху ще не було. Диковинкам давали дорогу. Автомобілів ставало дедалі більше,. Пішоходи почали потрапля­ти під колеса машин, отримувати удари, серйозні травми і на­віть гинути. Тоді й вирішили, що на вулиці повинні бути різ­ні дороги. Одну широку, посередині, відвели для автомобілів. По обидві її сторони зробили доріжки вужчі — для пішоходів. І всі були задоволені, тому що ніхто нікому не заважав. Згодом з’явилися правила руху, дорожні знаки, пішохідні переходи, світлофори».

Запропонуйте дитині уявити і розповісти, що було б, якби люди не придумали правил дорожнього руху. (Складно і проїха­ти, і пройти. Водії їздять, як кому зручно, на великій швидкості. Пішоходи переходять дорогу там, де їм заманеться, заважаючи водіям і опиняючись у великій небезпеці.) Висновок зробіть ра­зом: необхідно знати правила дорожнього руху і дотримувати їх, інакше виникне плутанина, яка може призвести до біди. Малюк повинен усвідомити: проїжджа частина вулиці призначена для автомобілів, тротуар — для пішоходів, переходити дорогу можна тільки у встановлених місцях.

Переходимо дорогу безпечно

Поруч із проїжджою частиною не дозволяйте дитині бігти попереду вас, міцно тримайте її за руку, не забувайте, що вона в будь-яку хвилину може вирватися.

Звертайте увагу дитини на свої дії, поведінку інших пішоходів, інакше малюк звикне переходити дорогу, не дивлячись, покладаючись на вас. Іграшку малюка візьміть «потримати» собі: під час переходу він може відпустити вашу руку і несподівано ви­скочити на проїжджу частину за м’ячиком або лялькою, які недо­речно впали.

Якщо малюк носить окуляри, пам’ятайте, що вони не коригу­ють бічний зір, так важливий для юного пішохода! Тому звертай­те особливу увагу дитини на типові ситуації із закритим оглядом, вчіть оцінювати швидкість машини, що наближається.

Чекаючи на сигнал світлофора, деякі нетерплячі громадяни ступають на проїжджу частину, коли зелене світло ще не запала­ло. Набагато безпечніше стояти за крок-півтора від бордюру, щоб не потрапити під,колеса автомобіля.

 

Найімовірніше, ваш малюк вже знає, як переходити проїжджу частину за сигналом світлофора, і з задоволенням процитує: чер­воне світло — дороги немає, жовтий — почекайте, а зелене світ­ло — йдіть. Але цих правил не завжди дотримують навіть дорослі. Поясніть дитині, що правила порушують «погані» дядьки і тітки, і їх не можна наслідувати.

Розкажіть малюкові, що для повної безпеки потрібно «по­глядати» на машини, що стоять, навіть якщо переходиш дорогу на зелене світло. Поясніть, чому не можна зупинятися на пере­ході.

Можливо, ваша дитина знає, як перейти дорогу і через нерегульований перехід («зебра» є, а світлофор відсутній). Переко­натися в цьому допоможе гра. Разом з малюком намалюйте на великому аркуші паперу дорогу, позначте перехід. Візьміть ма­ленькі іграшки (наприклад, фігурки з кіндер-сюрпризів) і грай­те. Малюк коментує дії іграшки під час переходу через дорогу: підійшов до переходу, зупинився, подивився ліворуч, якщо ма­шин поблизу немає, виходжу на проїжджу частину і крокую по «зебрі». Дійшов до середини дороги, подивився, чи не з’явилися машини праворуч. Якщо так, зупиняюся на «острівці безпеки», пропускаю їх і лише тоді йду далі. У грі стануть в пригоді і ма­ленькі машинки: ви можете бути водієм, а дитина — пішоходом, і навпаки.

На зупинці

Ви довго чекаєте на автобус, а його досі немає…

Зупиніться у віддаленому від проїжджої частини місці (дитина далі, ніж дорослий). Якщо не запаслися на цей випадок іграшкою для малюка, просто поговоріть з ним. Запитайте, у що і з ким він грав, що малював, ліпив у дитячому садку, що хоче робити вдома. Можна підійти до газетного кіоску^ розглянути журнали, купити вподобаний.

Не дозволяйте дитині розпочинати ігри, ходити по бордюру, що відокремлює тротуар від проїжджої частини. Це небезпечно, особливо за сирої погоди або ожеледі. Дитина може посковзнутися і потрапити під автобус, який зупиняється. Крім того, якщо через ожеледицю проїжджий автомобіль занесе, він вилетить прямо на тротуар. А якщо неподалік є калюжа, машини можуть просто об­лити вас із малюком брудом.

На зупинці зібралося багато людей. Ви міцно тримаєте дитину за руку, стоїте в перших рядах. Ось і довгоочікуваний автобус. По­чинається тиснява. Навіть для дорослої людини це стресова ситуа­ція, не кажучи вже про дитину. Такі поїздки краще зовсім виклю­чити. Якщо ж вам доводиться їздити разом з дитиною в години пік, то ваше місце не в перших рядах, а серед тих, хто спокійно че­кає на свою чергу. Адже цей автобус не останній, а фізичне і пси­хічне здоров’я дитини дорожче.

До транспорту, що зупиняється на зупинці, біжать люди. По тротуару, по самому краю проїжджої частини. Не піддавайтеся загальному ажіотажу. Мало того, що, спіткнувшись, ви можете впасти і потягти за собою дитину. Ви ще й ризикуєте разом до­годити під колеса! Малюк турбується: «Не встигнемо, мама (тато) поїде, а я залишуся». Навіщо ж ризикувати життям і здоров’ям, хвилювати дитину? Цей автобус теж не останній.

Нарешті ви в салоні. Першою входить дитина, дорослий за нею. Пройдіть уперед, щоб дати можливість увійти іншим паса­жирам. Нагадайте дитині, що потрібно триматися за поручні, не можна висуватися у відкриті вікна, викидати сміття, виходити з транспорту до повної його зупинки. Краще буде, якщо ви зроби­те це не у вигляді нотації, а звернувши увагу на подібні ситуації з іншими пасажирами.

Якщо першою з автобуса вистрибує дитина, вона може спіт­кнутися і впасти, спробувати самостійно перебігти через дорогу. Тому спочатку з транспорту завжди виходить дорослий. Ставши ліворуч від дверей, він допомагає вийти малюкові.

В автомобілі

Настало літо — час відпусток, поїздок за місто, на дачу, на природу. Багато хто здійснює ці маленькі подорожі на власному автомобілі. Як правило, дитина намагається зайняти місце на передньому сидінні першою. Якщо потім там же сідають дорослі, то вони можуть притиснути його до дверей. Автоматичне блокування дверей передбачено не у всіх автомобілях. Натиснути кнопку ж або ручку дорослі просто забувають. У такому випадку двері на повному ходу можуть відчинитися, а дитина — випасти на дорогу, під колеса інших машин. Та й на зупинці дитина не буде чекати, поки дорослі вийдуть з машини, а відразу ж вискочить першою, Якщо вона потрапить при цьому на проїжджу частину дороги, то опиниться в небезпеці. Не допускайте цього!

Отже, дитина сіла на заднє сидіння, двері заблоковані. Ось тільки діти, особливо маленькі, такі непосиди! Хвилина — і улюблений син стоїть з ногами на сидінні, кривляється в заднє скло, відчиняє вікно, висовує назовні руку або, що ще не­безпечніше,. голову. У разі різкого гальмування або повороту, стоячи на сидінні, дитина може потрапити в отвір між кріслами і отримати серйозні травми. Тому перевозити малюка до два­надцяти років на задньому сидінні автомобіля ви можете лише на руках, пристебнувши ременем безпеки, або у спеціальному дитячому кріслі.

Правила дорожнього руху дозволяють перевозити дитину до дванадцяти років і на передньому сидінні (обов’язково в дитячому кріслі). їхати спереду дуже хочеться будь-якій дитині, особливо хлопчикові. Але місце поряд з водієм є найнебезпечнішим у разі зіткнення. То чи варто ризикувати? Якщо ж дитина їде спереду, не забудьте про ремені безпеки. Якщо в нього немає автоматич­ного регулювання, підтягніть його вручну. Погано відрегульова­ний ремінь не врятує дитину від серйозної травми голови і грудної клітки в разі різкого гальмування або зіткнення.

Щоб поїздка не стомлювала малюка, пограйте з ним. Згадайте стару добру пальчикову гру «Сорока-білобока» або менш відому:

Цей пальчик — дідусь,

Цей пальчик — бабуся,

Цей пальчик — тато,

Цей пальчик — мама,

Цей пальчик — я.

Ось моя сім’я!

Із найменшими пограйте в ігри: «У якій руці сховано», «Назви дитинчат тварин», «Хто як говорить».

Більш старшим дітям можна запропонувати ігри «Міста», «Скажи навпаки» (дитина добирає антоніми до заданих слів: гус­тий — рідкий, плакати — сміятися тощо). Цікава гра «Якщо б, та якби». Дитині пропонують закінчити речення за схемою: «Якби я був… (ким, пропонує дорослий), то я б…, тому що…». Виходить приблизно так: «Якби я був машиною, то гоночною, щоб швид­ко доїхати в будь-яке місце», «Якби я була яблуком, то зеленим і кислим, щоб мене ніхто не з’їв». З такими розвагами час у дорозі промайне швидко.

Вирушаючи в дорогу разом із малюком, виявляйте турботу про його безпеку і заохочуйте правильну поведінку в найрізноманітні­ших ситуаціях.

Чи не траплялося вам швиденько перебігати дорогу на чер­воне світло, поки поблизу, немає машин? Якщо у вас є машина, чи завжди ви коректно ставитеся до пішоходів та інших водіїв? Ваша дитина, яка йде поруч по вулиці або сидить в автомобілі, все бачить і все запам’ятовує. Навіть незначні порушення правил можуть стати поганим прикладом для малюка. Ви беззаперечний авторитет для дитини, ваші дії у всіх дорожніх ситуаціях повинні бути правильними.

Сьогодні вашій увазі хочу запропонувати

Ігри, що розвивають логічне мислення і математичні здібності:

1. 
   Гра “Довгий і короткий”Це заняття розвиває уяву дитини, вміння порівнювати і аналізувати, допоможе узагальнити знання про геометричні фігури, розвиває дрібну моторику рук, закріплює у свідомості малюка поняття “довгий” і “короткий”.
   Вам треба буде нарізати довгі і короткі смужки з кольорового або однотонного картону.
   Бажано грати разом з дитиною, а не просто давати йому завдання. Розкладіть всі смужки на дві купки. В одній лежатимуть довгі, а в іншій – короткі. Потім запитаєте дитину, чим розрізняються смужки в цих купках. Коли ви отримаєте потрібну відповідь, запропонуйте маляті викласти за допомогою цих смужок різні картинки. Щоб дитині не було нудно, розкажіть йому історію про карликів і велетнів, яку ви з дитиною будете інсценувати.
   На узліссі жили два друга: карлик і велетень. Біля карлика був маленький будиночок, а у велетня – великий (ви з дитиною обговорюєте, з яких смужок потрібно будувати будиночки, і потім викладаєте їх). Біля будиночка карлика був маленький паркан, а біля будинку велетня – великий. Від будиночка карлика виходила коротка стежка, а від будинку велетня – довга. Правда, ці дві доріжки з’єднувалися “.
   Можна придумати й інші цікаві завдання. Наприклад, зробити залізницю, використавши для рейок довгі смужки, а для шпал – короткі.
   Коли дитина міцно засвоїть поняття “короткий” і “довгий”, можна ввести ще одне – “середній”.
   За тим же принципом легко вивчити і такі поняття, як “вузький” і “широкий”ДРУГА МОЛОДША ГРУПА
2. 
   Гра “Орієнтуймося”За допомогою цієї гри можна розвивати в дитині уміння орієнтуватися в просторі, логічне мислення, уяву, закріпити поняття “праворуч”, “ліворуч”, “вгорі”, “внизу”, “в центрі”, “між”.
   Вам будуть необхідні геометричні фігури з кольорового картону, чистий аркуш паперу. Але перед тим як дати завдання дитині, складіть візерунок самі, щоб бути впевненими в правильності складеного вами опису.
   “Приготуйте чотири однакових синіх трикутника і один червоний квадрат (дитина повинна знайти ці фігури і покласти перед собою). Квадрат покладіть в центрі аркуша паперу. Один трикутник розмістіть вгорі квадрата так, щоб одна його сторона повністю збіглася зі стороною квадрата. Внизу під квадратом покладіть інший трикутник так, щоб один з його кутів дивився на вас. Праворуч поставте третій синій трикутник, з’єднавши його сторону з правою стороною квадрата. Зліва від квадрата покладіть останній трикутник так, щоб один з його кутів вказував точно в верх аркуша паперу, а інший – в низ. Що вийшло? “
3. Гра “Сортування”Заняття допоможе навчити дитину виділяти основні ознаки предметів, тренувати навик рахунку, розвинути дрібну моторику рук, тактильне сприйняття, посидючість і увагу.
   Вам знадобляться різні дрібні предмети (різнокольорові гудзики, скріпки і. Т. Д.), невелика коробка, кілька сірникових коробок. Грати треба за столом або на підлозі, підстеливши аркуш паперу.
   Поставте перед дитиною коробку з дрібними предметами. Поясніть, що йому потрібно розкладіть предмети по сірникових коробках так, щоб у кожному були тільки однакові.
   Після того як малюк виконає завдання, слід перевірити правильність розподілу предметів і запропонувати підрахувати їх кількість в кожній коробочці. При цьому на коробках можна написати відповідне число.
4. 
   Гра “Перекладання бусинок”Для гри знадобляться форма для льоду, пінцет, чашка з намистинками. Бусинок повинно бути рівно стільки, скільки осередків у формі.
   Малюк бере пінцет і, акуратно захоплюючи намистинки, переносить їх у осередки. Коли всі комірки будуть заповнені, намистинки таким же чином потрібно перекласти назад в чашку.
   Ця вправа допомагає розвинути увагу, дрібну моторику, координацію, підготувати руки до письма. Оскільки рухи повинні бути точними, дитина поступово навчається контролювати свої рухи і самостійно виправляти помилки.
5. 
   Гра “Геометрична мозаїка”Пора навчити дитину підбирати за зразком геометричні фігури і складати з них різні композиції.
   Вам знадобиться “Геометрична мозаїка” – 4 набори геометричних фігур основних кольорів (трикутник, квадрат, коло, прямокутник) і картки, на яких намальовані предмети, складені з цих фігур: “Дім і паркан”, “Машина”, “Неваляшка”, “Ялинка “.
   Спочатку покажіть, як накладати геометричні фігури на їх контурні зображення. Потім з геометричних фігур складаються прості картинки: “Дім і паркан”, “Машина”, “Неваляшка”.
   Тепер дайте дитині “Геометричну мозаїку” і картку-зразок, на якій намальована ялинка. Запропонуйте малюкові самому зробити малюнок, накладаючи геометричні фігури на картку.
6. 
   Гра “Якого кольору?”Дитина повинна не тільки дізнаватися, але і впевнено називати 4 основних кольори. А для цього під час ігор, на прогулянці, на дачі, в садку обов’язково звертайте увагу дитини на кольори навколишніх предметів і називайте їх.
   Щоб закріпити ці знання, пограйте в просту гру.
   Вам знадобляться кубики червоного, синього, жовтого і зеленого кольорів, по два кубики кожного кольору.
   Показуйте в досить швидкому темпі дитині один кубик за іншим і запитуйте: “Якого кольору кубик?”
   Кольори повинні чергуватися.
   Якщо малюк правильно назвав хоча б по одному разу 4 основних кольори, значить, він прекрасно розвивається.

Сьогодні хочу вам запропонувати ідею поробки разом з дитиною.

Паперовий годинник

Нам знадобиться: 4 листа кольорового паперу А4; 4 кружечки з цифрами; клей; ножиці; смужка довжиною 20-30 см; шматочок чорного кольорового паперу.

Основа для годинника це віяла з складеного в гармошку паперу. Починаємо їх робити.
Розпочинаємо робити гармошку, для цього лист звертаємо навпіл по довгій стороні.
Тепер лінію згину складаємо до краю ще раз і ще раз повторюємо.

Розгортаємо і край звертаємо навпіл до першого згину.

Продовжуємо таким чином згинати аркуш паперу далі, поки не вийде рівна красива гармошка.

Також звертаємо залишених 3 листа

Складаємо кожну гофру навпіл, знайшли середину.
Тепер робимо віяло, для цього промазуємо клеєм край і склеюємо обидві частини.

Ось така заготівля повинна вийти. Формуємо інші віяла.

Тепер збираємо годинник, для цього склеюємо віяла між собою.

З чорного паперу вирізаємо стрілочки. І приклеюємо їх до годинника.

Закриваємо місце з’єднання декором, колом, сніжинкою. Приклеюємо цифри.
Приклеюємо смужку, щоб підвісити годинник.

 

 

Якщо ваша дитина періодично засмучується, кажучи “я не вмію це малювати” або “негарно вийшло”, облиште спроби малювати за зразком і спробуйте спонтанні техніки малювання.

Ось, для початку, декілька видів спонтанних технік малювання:

Паспарту

Виріжте на цупкому папері або картоні шаблон – метелика, квітку, круг, ромб тощо. Попросіть дитину створити каляки-маляки і накладіть свій шаблон зверху на “карлючки” малюка. Так витвір дитини стане неповторним візерунком крил метелика або пелюсток квітки.

Фротаж

Аркуш паперу покладіть на плоский рельєфний предмет і, переміщаючись незагостреним кольоровим олівцем по поверхні, ви отримаєте відтиск-імітацію основної фактури. Хто малював на столі з рельєфним покриттям, знає, як ця техніка малювання зовсім непомітно з’являється на папері. А ще можна створювати малюнки, комбінуючи рельєф кількох предметів.

Малювання по сирій поверхні

Техніка дуже проста: змочіть аркуш паперу водою, дайте підсохнути 30 секунд і починайте малювати акварельними фарбами. Фарби розтікаються в різних напрямках і виходять дуже цікаві розводи (квіти, дерева, химери).

 

Віск

Приготуйте аркуш із силуетами тварин, яких ви заздалегідь «намалюєте» свічкою. Зафарбовуючи малюнок, дитина несподівано для себе «створить» зображення тварин.

Поролон або губка

Вмочивши губку в густу гуаш, дитина може намалювати пейзажі, букети квітів, гілки бузку, яблуні.

 

 

 

 

 

Пучок олівців

Надійно закріпіть клейкою стрічкою великий аркуш паперу. Зберіть в пучок кольорові олівці – так, щоб загострені кінці були на одному рівні. Запропонуйте дитині помалювати.

ДРУГА МОЛОДША ГРУПА

” ВІЛЬНА ГРА АБО ДЕНЬ БЕЗ ІГРАШОК В ДРУГІЙ МОЛОДШІЙ ГРУПІ”

 

 

КОНСУЛЬТАЦІЯ № 1

«Підготовка руки дитини до письма»

Підготовка руки дитини до письма починається задовго до проходу до школи. Це відбувається і тоді, коли маленьке дитинча захватує іграшку, під час різних ігор з пальчиками малюка, масажу кінчиків пальців, ліпки з пластиліну, глини, тіста та багатьох інших вправ, які допоможуть майбутньому учню красиво писати, не відчуваючи втоми та негативних емоцій.

Важливо зразу навчити дитину правильно тримати предмет, яким вона пише або малює. А це, як доводить практика, залишається без належної уваги дорослих. Дитина закріплює неправильну навичку користування письмовим приладдям під час малювання, письма друкованими буквами, штриховки. Іноді батьки говорять: «От піде до школи – вчителька навчить», забуваючи про те, що дитина вдома найчастіше буває з вам сам на сам, а в класі під час уроку в одної вчительки 20-30 дітей. Чи можна зразу охопити зором таку кількість дитячих рук. Навіть, якщо це вдається, одним зауваженням учню обійтися не можна. Адже перевчити набагато складніше, ніж навчити зразу.

Іноді батьки говорять: «Нехай пише, як йому чи їй зручно». Але правила користування ручкою (олівцем) розроблялися недаремно: в них є обов’язковою правильна посадка дитини, збереження зору, розвиток певних м’язів руки, здатних витримати максимальне навантаження сьогодні та в майбутньому.

А як же правильно?

Ручка, якою дитина пише, лежить на верхній фаланзі середнього пальця, фіксується великим і вказівним, великий палець розташований декілька вище вказівного; опора на мізинець; середній і безіменний розташований майже перпендикулярно краю столу. Відстань від нижнього кінчика ручки до вказівного пальця 1,5 – 2 см. Кінець ручки орієнтований на плече. Кисть знаходиться в русі, лікоть від столу не відривається. Далі слід простежити за тим, як дитина пише, чи правильно виконує цю дію.

Можна використовувати такий методичний прийом. Поміняйтеся з дитиною ролями. Нехай вона керує вашими діями, підказуючи, якщо ви щось робите не так. Цей прийом концентрує увагу на елементах виконуваної роботи і ефективніше організовує навчання. Потім дитина діє самостійно. Підказка має бути мінімальною і поступово зводитися нанівець.

Контроль навику письма у дитини бажано провести до того, як їй виповниться чотири роки, щоб мати запас часу для виправлення

 

неправильного навику перед вступом до школи. Займатися шестирічне дитя може не більше двадцяти хвилин.

Як розпізнати неправильний навик  

Про неправильному навику письма говорять наступні деталі:

• Неправильне положення пальців: дитина тримає ручку «пучкою», «жменею», «кулаком», великий палець нижче вказівного або розташований перпендикулярно до нього, ручка лежить не на середньому, а на вказівному пальці.
• Дитина тримає ручку дуже близько до її нижнього кінчика або дуже далеко від нього.
• Верхній кінчик ручки направлений убік або від себе.
• Кисть жорстко фіксована.
• Дуже сильний або слабкий натиск при письмі і малюванні.

Вас повинно насторожити, якщо дитина активно повертає аркуш при малюванні і розмальовуванні. В цьому випадку малюк не уміє змінювати направлення лінії за допомогою пальців.

Якщо дитина малює дуже маленькі предмети, то це може свідчити про жорстку фіксацію кисті руки. Це можна перевірити, запропонувавши намалювати одним рухом коло діаметром 3-4 сантиметри (за зразком). Якщо дитина має схильність фіксувати кисть на плоскості, вона не впорається з цим завданням: намалює замість кола овал, коло значно меншого діаметру або малюватиме його в декілька прийомів, пересуваючи руку або повертаючи аркуш.

Як виправити

Для виправлення неправильного навику письма можна скористатися наступними прийомами.

• На верхній фаланзі безіменного пальця можна поставити крапку, пояснивши дитині, що ручка повинна лежати на цій крапці.
• Намалювати на ручці межу, нижче за яку не повинен опускатися вказівний палець.

 

Якщо жорстко фіксована рука, то може допомогти обведення або малювання крупних фігур, розміром в третину альбомного аркуша, без відриву руки.

• Якщо до школи ваша дитина довго застібає ґудзики, не вміє зав’язувати шнурки, часто упускає що-небудь з рук, вам слід звернути увагу на сформованість навику письма.

Як розвинути дрібну мускулатуру руки дитини

• Розминати пальцями тісто, глину, пластилін, м’яти поролонові кульки, губку.
• Катати по черзі кожним пальцем дрібні намистини, камінчики, кульки.
• Ляскати в долоні тихо, голосно, в різному темпі.
• Нанизувати намистини, ґудзички на нитки.
•  Зав’язувати вузли на товстій і тонкій вірьовках і шнурках.
• Заводити будильник, іграшки ключиком.
• Штрихувати, малювати, розфарбовувати олівцем, крейдою, фарбами, ручкою і так далі.
• Різати ножицями.
• Конструювати з паперу (орігамі), шити, вишивати, в’язати.
• Робити пальчикову гімнастику.
• Малювати узори по клітинках в зошиті.
• Займатися на домашньому стадіоні і снарядах, де потрібний захват пальцями (кільця, щаблина та інші).

 

Успіхів вам, шановні дорослі, у відповідальній справі – підготовці дитини до школи.

 

 

 

 

КОНСУЛЬТАЦІЯ № 2

«Роль батька у вихованні дітей»

Контакт батько-немовля і мати-немовля дуже відрізняються один від одного. Матері частіше вдаються до допомоги в спілкуванні з немовлям; батькам до душі користуватися своїми частинами тіла: руки – як перекладина, коліна – як “машинка”.

Ця відмінність залишається в період усього раннього дитинства. Батьки завжди повинні давати більше свободи для особистості дитини, частіше випускати його з поля зору і давати більше повзати і пустує, займатися дослідженням навколишнього світу. Дослідження показують, що діти, чиї батьки беруть активну участь у формуванні особистості дитини, рідше відчувають смуток і обурення при розлуці з близькими, і менше нервують при появі нової людини. І це тільки початок благотворного впливу, який чинить на все подальше життя дитини батько, який бере участь у вихованні дитини. За даними досліджень, у таких дітей рідше спостерігаються спалахи невмотивованої люті, вищий рівень розумового розвитку, вони краще включаються в соціальну взаємодію з іншими людьми, психологічно стійкіші. Малюки пізнають навколишній світ за допомогою прямого тілесного контакту зі своїми батьками. Тому для нього дуже важливо відчувати близькість з батьком, ще однією людиною, крім матері, якій він не байдужий, який теж його любить. Папа може здатися йому зовсім чужою людиною, коли він почне сприймати очима і вухами, не пізнавши його раніше через дотики рук і відчуття його дихання. Насправді це дуже важлива частина в виховання дитини, постарайтеся не пропустити його на початковому етапі.

Увага і любов батька потрібно дитині, незалежно від статі. Це дуже добре, якщо у батька є багато вільного часу, який він може подарувати своєму синові або доньці. Але, в більшості випадків, прийшовши додому після роботи, татові хочеться подивитися телевізор або почитати книгу. Хоча, якби ми усвідомлювали, як необхідно нашу увагу дітям. Але не варто грати з дитиною без полювання. Краще буде приділити дитині хвилин 10-15, а потім пояснити, що тато втомився і хоче відпочити. Часто батьки прагнуть

 

виростити зі своєї дитини справжнього чемпіона, що називається у всіх відносинах, через це їм стає дуже важко просто весело проводити час один з одним. Папа може ще в ранньому віці почати вчити його грати в баскетбол чи футбол. Якщо батько весь час буде вказувати дитині на її мінуси, йому починає здаватися, що він не здатний сприймати і вчитися. Одного разу хлопчина полюбить спорт, якщо у нього залишаться впевненість у собі і прагнення до заняття футболом. Похвала батька для нього важливіше, ніж нескінченні втик і вказівки.

Гра у футбол – чудове заняття, якщо це ініціатива хлопчика, посилена підтримкою батька. Хлопчик не стає справжнім чоловіком тільки тому, що він народився з чоловічим тілом. Він усвідомлює себе чоловіком і поводиться, як чоловік, завдяки можливості наслідувати свого батька чи старшого брата або більш дорослого хлопчика, з яким спілкується і проводить час. Він може наслідувати людині, до якої відчуває симпатію.     Коли батько постійно роздратований і не хоче розуміти вчинки свого сина, можливо хлопчик відчуватиме себе ніяково в компанії батька, і серед інших чоловіків і хлопчиків. Такому хлопчику простіше буде брати приклад і наслідувати свою матір. Тобто, якщо батько хоче, щоб його син став чоловіком, йому варто простіше ставитися до дитини і не лаяти його за ігри з дівчатками або коли той плаче, а постаратися зрозуміти крихітку і дохідливо пояснити синові, що потрібно робити, для того щоб досягти успіхів в спорті і в усьому іншому. Папа повинен з позитивним настроєм проводити час із сином, для того, щоб він зрозумів, що він друг і товариш. Батько з сином повинні мати час на спільні прогулянки та походи в цікаві місця. Ну і звичайно не обійтися без своїх чоловічих секретів і тим, які обговорюють лише чоловіки.

Хлопчику приклад для наслідування – батько, проте багато хто не усвідомлює, що для дівчинки батько грає іншу, не менш важливу роль в її вихованні . Дівчинка не бере приклад з батька, але його розташування зміцнює її впевненість у собі. Папа повинен захоплюватися красивою зачіскою чи модним одягом дівчинки, або чим-небудь, що розумниця зробить своїми силами. Коли дівчинка подорослішає, тато повинен показувати, що він до неї прислухається і, по можливості, обговорювати з нею свої справи. А коли дочка зовсім подорослішає, у неї почнуть з’являтися друзі-хлопчики, у цей момент дуже важливо, щоб тато ставився до них добре, ну або хоча б стерпно, якщо, на його думку, хлопець не зовсім підходить для дівчинки. Коли дівчинка розпізнає в батька ті якості, які роблять його справжнім чоловіком, вона буде готова для великого світу, який наполовину складається з чоловіків. Вибір дочки в майбутньому, коли вона стане дівчиною, її перебіг заміжньої життя і сам обранець багато в чому залежить від того, які відносини вишикувалися у неї з батьком за час становлення її особистості.

 

 

Найчастіше батьки віддають перевагу бурхливим ігор з дітьми, до речі, які припадають дітям до душі. Але діти часто перезбуджують від таких ігор, від чого їм починають снитися кошмари. Необхідно чітко знати, що у віці від 2 до 4 років дітям властиво втрачати контроль над такими почуттями, як страх, ненависть і любов. Маленькі діти погано почувають грань між реальністю і вигадкою. Якщо батько грає в лева, то дитина в цей момент і справді вважає його левом. Це може зробити дуже негативний вплив на дитину. Тому бурхливі ігри повинні бути добрими і недовгими, навіть якщо дитині подобається і він просить ще. Дуже важливо, щоб бурхливі ігри були не погонями й бійками, а просто гімнастикою. Якщо дитина буде сильно збуджений, слід негайно припинити. Ще варто сказати пару слів про глузуваннях. Ніколи не варто насміхатися над своєю дитиною. Іноді, розсердившись на сина, батько замінює своє обурення насмішкою. Дитина залишається приниженим. У нашій консультації для батьків ми хотіли б відзначити, що глузування – занадто сильний засіб покарання для дітей у віці.

Ось в загальних рисах ми і поговорили про роль батька у вихованні дітей, консультація для батьків, сподіваємося, не пройшла дарма.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

КОНСУЛЬТАЦІЯ № 3

«Всі діти рівні»

Діти справді різні: одні слухняні, інші капризні; одні розвиваються швидко, все «схоплюють», засвоюють на «льоту», інші відстають у розвитку; одні товариські, інші, навпаки, замкнуті. Навіть в одній сім’ї, де кілька дітей, сестри і брати начебто й зовні схожі, і живуть в однакових умовах, і виховуються однаково, а можуть бути зовсім різними.

Чому діти такі різні? Причин тут багато: й уроджені особливості нервової системи дитини, і стан здоров’я, і характер взаємин з батьками та іншими членами сім’ї, а пізніше-вихователями, вчителями, ровесниками.

Дорослі обов’язково мають ураховувати психологічні особливості дітей. А чим зумовлені ці особливості? Насамперед співвідношенням основних нервових процесів кори головного мозку: збудження і гальмування.

Діти народжуються з різними особливостями функціонування мозку. Ці анатомо-­фізіологічні особливості є основою для формування особливостей психологічних, і відбувається це тому, що один і той самий вплив може мати різний психологічний ефект. Адже кожний член сім’ї, у тому числі й кожна дитина, живе й розвивається в специфічних, характерних саме для неї умовах. Це тільки так здається, що обидва брати чи всі сестри живуть в однакових умовах. Адже сам факт, що хтось з них старший, а хтось – молодший, створює відмінності. Старший вважає себе покровителем молодшого, у чомусь вищим за нього, звикає, що той дивиться на нього знизу вверх, часто шукає в нього захисту, а іноді й навпаки – бунтує проти деспотизму старшого брата, шукає захисту в батьків. Уже ця обставина створює далеко не однакові умови життя. Вони можуть сприяти формуванню таких якостей, як зарозумілість або турботливість, відповідальність або зумовлювати байдужість, заздрісність, покірливість тощо.

А що ще може вплинути на поведінку дитини, її взаємини з іншими? Атмосфера в сім’ї, навіть зміна її матеріального становища, друзі, з якими почали дружити діти, та багато інших життєвих обставин дають поштовх до зародження різних якостей та особливостей людини.

Коли починають формуватися стійкі риси характеру? Вчені вважають, що досить рано, в дитячі роки. Формування відбувається непомітно, під впливом і наших з вами, любі батьки, вчинків, реакцій на прохання, бажання, примхи дитини. Ми твердимо подекуди, що такою, як зараз дитина була завжди, що риси характеру дано їй «від природи». А це зовсім не так. Такою вона стала з нашою допомогою.

 

Придивіться уважніше до своєї дитини, і ви помітите, що на тлі позитивного спілкування з кожним із членів сім’ї, в неї є хтось найближчий, хоч він і не завжди найніжніший і найдобріший, як, наприклад, мама чи бабуся, а вимогливий і суворий, як тато. Дитина дуже рано починає наслідувати його, копіюючи тата (маму) в усьому: рухах, інтонаціях, смаках тощо.

Своє оточення, своє коло спілкування, свої взаємини і, якщо хочете, своє становище й авторитет, у наших сина чи доньки і в дошкільному закладі. І батьки мають це знати і враховувати.

Якщо донька звикла до надмірно турботливого ставлення до себе в сім’ї, вона зажадає такого самого ставлення до себе і в колі однолітків. Якщо діти, граючись з примхливою Наталкою, завжди поступаються їй, якщо ні батьки, ні вихователь не помітять вчасно егоїстичних проявів у дівчинки, належно не відреагують на це, формування себелюбства, черствості, байдужості невідворотне.

Щоб правильно виховувати дитину, треба дуже добре знати її. Якщо батьки помітили щось тривожне, незрозуміле в діях і характері дитини, вони мають негайно звернутися по допомогу до кваліфікованого фахівця – психолога, педагога, лікаря. От Андрійко, часто граючись один, голосно розмовляє з уявним молодшим братиком, виховує, «повчає», інколи свариться з ним, захищає від неіснуючих кривдників. Як тут бути? Заохочувати його, підтримати гру його уяви чи розвінчати цю ілюзію? Взагалі чому виникла ця гра?

А справа у тому, що дитині потрібен партнер в іграх. У мами і часу обмаль, та й не вміє вона гратися так природно, весело, із завзяттям, як діти. Ігри з дорослими корисні, потрібні, але не задовольняють потребу дитини в спілкуванні з іншими дітьми. Який же вихід? Треба дозволяти синам і донькам запрошувати до себе друзів, спілкуватися з ровесниками, особливо коли в сім’ї одна дитина.

Усі діти різні, неповторні. І в кожного є якісь позитивні якості, спираючись на які батьки можуть формувати людину цікаву, комунікабельну, яка вміє вписатися в будь-який колектив – і родинний, і дитячий.

Ви помітили, що одні хлопчики дівчатка ставляться до того, що їх оточує, з живим інтересом, прагнуть пізнати, зрозуміти, спробувати проявити себе, інші – з побоюванням, з непевністю. Чому так? Як виховати оптиміста? Що таке оптимізм?

 

 

Оптимізм – це бадьоре, радісне сприйняття життя, це впевненість у своїй захищеності, що ґрунтується на довірчих взаєминах з дорослими та ровесниками.

Лагідність, любов та увага батьків створюють у дитини хороший, радісний настрій, а це, в свою чергу, формує взаємне добре ставлення до інших людей, упевненість у своїх силах.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

КОНСУЛЬТАЦІЯ № 4

«Якщо батьки розлучилися»

Фортеця, що не захищає Загальновідомо: сім’я для дитини — фортеця, яка за­безпечує захищеність, створює психологічний комфорт, збагачує першим життєвим досвідом. Тут здійснюється базова соціалізація, залучення малюка до загальнолюдсь­ких цінностей. Завдяки батькам малеча вчиться розумі­ти, що її люблять, і сама виявляє любов до них. Почуття любові — невід’ємна умова здорового душевного роз­етку й рівноваги. “Особистість починається з любові” — стверджує у своїй книзі “Генез существования личности” С. Максименко. Кожна доросла людина часто подумки повертається у своє дитинство, згадує своїх батьків, щоб відновити сили на життєвому шляху, зануритися в теплі, лагідні води батьківської любові й відчути умиротворення та душев­ний комфорт. Сучасна сім’я нині пережи­ває непрості часи: погіршен­ня матеріального становища, невпевненість у завтрашньо­му дні, а звідси й зниження народжуваності, ускладнення взаємин. На жаль, сьогодні подружнє життя багатьох ро­дин закінчується крахом — розлученням, у результаті чого зростає “армія” дітей, які вже в дошкільному віці пере­жили кризу втрати. І тоді рідний дім перестає бути для дитини фортецею, . яка мала б давати відчуття захищеності, надійності. У ста­родавніх греків є термін — теменос, який означав свя­щенне місце, що оберігаєть­ся, тобто місце, в межах якого можна відчувати та пережива­ти присутність божественно­го. Для дитини теменосом є місце, де вона живе з бать­ками і відчуває захище­ність, комфорт і спокій, тобто родина. З прикрістю констатуємо: дітям часто доводиться бути свідками сварок батьків, образ, погроз, з’ясування від­носин. І хвилі тривоги, напруження, самотності все час­тіше обрушуються на маленьку дитину. Минає час, і ма­люк, звикши до домашньої колотнечі, робить свої висновки: такі стосунки між людьми нормальні, так мож­на робити. Дорослі, зайняті лише собою, забувають про влас­ну відповідальність за своє дитя, за якість його життя. Так дитина приходить до ще одного сумного висновку: власні проблеми для батьків важливіші за стосунки з нею. Для малюка це страшний удар. Так руйнується ілюзія, що саме він є об’єктом уваги та любові найближчих людей. Малюк весь час спостерігає, “всмоктує”, переживає те, що відбувається в родині, і, головне, — дуже боїться, що одного разу здійсняться погрози од­ного з батьків: “Усе — розлучаємося!    І дитину ти більш ніколи не побачиш!” Це дуже страшно ніколи вже не побачити того, кого любиш, навіть для дорослого, а що вже казати про дитину! Дошкільня щойно навчилося “на рівних” спілкуватися з татом і мамою, дуже любить їх обох і навіть уявити собі не може, як житиме без одного з них. У психоаналізі є термін триангулювання, це озна­чає, що дитина в ранньому віці вчиться спілкуватися од­ночасно з двома   персонами, тобто це не просто став­лення до матері і до батька, це ставлення до обох батьків одразу. Таке співвідношення створює, як зазначає Д. Від­ра, “нову рівновагу, внутрішню психічну структуру, яка в майбутньому відіграватиме велику роль у побудові од­ночасних стосунків з різними людьми”. Перший крок до розлучення Дошкільня може ще й не розуміє пов­ною мірою, що таке розлучення, але вже від самого цього слова віє дискомфор­том, напруженням. Виникає передчуття біди, великої загрози. Дуже гірко вже на початку свого життя відчувати подих роз­луки і свою безпорадність, безсилля вплинути на події, змінити ситуацію. Спробуймо з’ясувати, чим відрізняється розлучення від інших видів розставання. Насамперед незворотністю, неминучістю, що й робить це переживання схожим з переживанням смерті близької людини — “ніколи не побачити” або “піти назавж­ди”. Отже, і результати, як бачимо, дуже серйозні. Статистика тим часом показує, що сьогодні для багатьох сімей народжен­ня дитини — це перший крок до роз­лучення. Звучить парадоксально, але це факт! Сучасні психолого-педагогічні лонгітюдні дослідження шукають відповіді на таке запитання — чим можна пояснити зниження задоволеності шлюбом після народження первістка? Наш багаторічний досвід роботи з молодими батьками свід­чить: деякі молоді люди переконані в тому, що народження першої або ще од­нієї дитини “зцементує” сім’ю, зміцнить хиткі стосунки між подружжям. Тобто виходить так, що дорослі люди перекладають відповідальність за свої взаємини на дитину, не розуміючи, що немовля аж ніяк не може грати роль “цементу”. Як стверджує Д. Відра, “ди­тина — це випробовування, яке перевіряє на міцність не тільки любов подружжя одне до одного, їхні сто­сунки, а насамперед і їхню психічну витривалість”. От і виходить, що багато подружніх пар переоцінюють свою готовність відмовитися від певних зручностей, зви­чок і гостро, боляче відчувають дискомфорт від того, що потрапили в залежність від новонародженого. Особли­во важко це позначається на молодих людях, психологічно не готових до ролі батьків. Мовляв, самі тільки-но звільнилися від опіки власних батьків, нареш­ті почали насолоджуватися свободою, аж тут одразу “вскочили” у нову залежність на ім’я ДИТИНА! Отак іноді може починатися життя дитини, в якому роздратованість, звинувачення заступають місце бать­ківської любові до первістка, турботи про нього. За та­ких батьків у дитини формується базальна недовіра до свого оточення, до світу в цілому. Виникають закономірні питання: яку сім’ю створить така дитина, коли сама ста­не дорослою; як розумітиме слова “любов”, “турбота”; яким буде в неї почуття відповідальності перед влас­ними дітьми; які моделі поведінки візьме в своє дорос­ле життя? Адже відомо, що дитина для свого повноцін­ного, гармонійного розвитку має бачити перед собою приклад добрих взаємин між батьками, “любов   між бать­ками і любов матері до дитини” (С. Д. Максименко). Пам’ятаймо: батьківський стиль життя є взірцем для наслідування: як твоя мати поводилася щодо тебе, так поводитимешся і ти щодо своєї власної дитини. А ще треба знати, що спогади дитинства не зникають безслідно. Тривожні, хворобливі переживання дитинст­ва можуть призводити до утворення неврозів. Психоло­ги стверджують, що для дітей, які пережили розлучення батьків у дошкільному віці, характерні такі прояви, як залежність, низький рівень самоповаги, нав’язливі стра­хи, глобальне нехтування собою і соціальними відноси­нами. Помічено також, що поведінка дітей розлученого подружжя значно відрізняються від поведінки їхніх од­нолітків, які виросли з обома батьками. Так, перші рано дорослішають, прагнуть якомога швидше піти з бать­ківського дому, частіше впадають у депресію, вдаються до куріння, наркоманії, пияцтва. Стосунки з батьками в них, як правило, холодні, далекі. Перед лицем біди. Умовно виділяють такі реакції дітей на розлучення батьків: переможці; ті, що вціліли; ті, що програли. 1. Переможці— діти, які від розлучення батьків отри­мали певні переваги, користь: „недільний тато” приді­ляє доньці чи синові посилену увагу, тож дитина шанта­жує маму, погрожуючи: “Піду жити до батька!” (якщо та щось не зробить, наприклад, не купить іграшку і т,п.). Розвиваються негативні риси характеру. 2. Ті, що вціліли, — діти, які змогли справитися зі сво­їми переживаннями. Вони виявляють увагу, ніжність, розуміння до близьких і до Інших людей. Саме вони виносять з досвіду, який їх травмував, розуміння важливості близьких емоційних взає­мин з рідними людьми. 3. Ті, що програли, — ці діти страждають найбільше. Стосунки з матір’ю, якщо дитина залишається з нею, різко погіршуються. Це особливо ускладнюється в тому разі, якщо син чи донька схожі на “зрадника”-чоловіка і мати інколи бачить у власній дитині винуватця розлучення. Детальніше спинимося на тих, що програли. Працюючи з ними, ми дійшли висновку, що психоло­гічна допомога потрібна не лише цим дітям, а й їхнім матерям. Пере­живаючи розлучення, жінка може впасти в депресію, навіть довшу й тяжчу, ніж після смерті чоловіка. Криза втрати близької людини пе­реживається як часткова втрата са­мої себе, втрата частини власної особистості. Незалежно від резуль­тату подібні події істотно підрива­ють базальне почуття довіри, без­пеки людини і можуть призводити до розвитку стресів, невротичних розладів. Такий стан матері передається й малюкові, що становить загрозу для його фізичного й психологічного здоров’я. Сироти розлучень Особливо важливий і небезпечний як для дитини, так і для матері перший період після розлучення, оскільки саме в цей час дитина потребує підвищеної уваги з боку матері.   Малюкові, підкреслюють Д. Відра, Г. Фігдор, саме в цей час потрібна мати, сповнена любові, силь­на, надійна в очах дитини, здатна захистити її в будь-який момент від усіх негараздів. Саме це є неодмін­ною умовою психічного здоров’я, душевного розвитку й рівноваги маленької дитини. І от у момент, коли син чи донька прагне відчути безмежну силу материнської любові, жінка сама перебуває в напруженому психічно­му стані й дуже потребує допомоги, підтримки. Занурив­шись у своє горе, вона подекуди віддаляється від дити­ни, впадає у відчай, вважаючи себе жертвою. Водночас власна невмотивована агресія проти дитини викликає в неї почуття провини, що породжує внутрішні супереч­ності. Дитина не розуміє, чому мама так різко змінила­ся, починає думати, що та вже її не любить — мама, як і раніше, поруч, але в неї зникли ті якості, до яких звикла дитина і за які так любила свою веселу, добру мамусю. Отже, в дитини починають з’являтися думки, що вона втратила не тільки батька, а й маму. Таких дітей можна назвати сиротами розлучень. Сьогодні материнство та стосунки з матір’ю є об’єктом досліджень багатьох фахів­ців: психологів, лікарів, педагогів, філософів. Д. Відра підкреслює: мати і дитина в цей складний період очі­кують одне від одного те, що дати не можуть. От і виходить, що ніколи ще мати не була так неспроможна пройнятися своїм малюком і ніколи ще дитина (за винят­ком перших двох років життя) не потребувала від неї таких терпіння й уваги. Мати поряд з дитиною в цій си­туації, як сонечко, що не зігріває! Малюк усе більше відчуває напруження поряд з нею, не розуміючи її вчин­ків, поведінки, чому, наприклад, вона “ні за що” накри­чала, розсердилася, і сприймає її агресію та розлучення батьків як покарання за власну поведінку. Вона запитує в себе: “Де моя добра матуся і чому тепер завжди поряд “зла” мама?” Більшість дітей починають боятися втратити після батька і матір. У такій ситуації дитина вже не може роз­раховувати на допомогу з боку близької людини, вона стає все більш самотнього, неврівноваженою і часто регресує, не реалізуючи своїх здібностей. Її психічний вік може змінюватися кілька разів на день. Це дуже склад­ний період для обох, але мати має усвідомлювати, що від її поведінки залежить психічне здоров’я сина чи доньки. Вона повинна навчитися розуміти стан дитини, контролювати власні емоції, разом з чоловіком взяти на себе відповідальність перед дити­ною за життєву кризу, що склалася, а також обов’язково звернутися до психолога по допомогу. Чому сьогодні так багато розлучень? На нашу думку, однією з причин є те, що молоді батьки самі в дитинстві пережили крах батьківської сім’ї. І ця психічна травма безперечно впливає на подальше життя людини. Психічна травма — це життєва емоційно важлива подія, пов’язана з негативними переживаннями, що стосується значущих аспектів існування людини і завдає глибоких психологічних переживань. На очах дітей “вмирала” любов їхніх батьків, і вони навчилися жити без любові, без того, кого дуже любиш, навчилися виживати, але не жити! Такі діти йшли по жит­тю, як по канату, з постійним відчуттям відсутності “сітки безпеки”.   Іноді біль втрати заважає людині відкритися новій любові: вона не вміє йти на компроміс, не навчилася розв’язувати конфлікти, як зрі­ла особистість, і найстрашніше — вона не навчилася любити, давати любов іншим і тепер не може навчити свою дитину любити цей світ. Як бачимо, “любити, даючи, не може людина незріла, залежна, невільна, спрощена: адже “давати” може лише духовно багата особистість зі складним внутрішнім світом” (С, Д. Максименко). Через свій колишній, ще дитячий досвід молоді батьки переконані, що стосунки чоловіка та жінки здебільшого при­речені на крах. І це не нормально. Батьки мають брати на себе відповідальність перед дитиною за те, що не змогли створити міцну сім’ю, яка стала б для сина чи доньки теменосом. А це означає, що тільки вони винні в страж­даннях дитини, в тому, що кинули її в страшну круговерть душев­ної кризи! Замислимося: в Україні 130 тисяч дітей— “діти вулиці”, і це лише за офіційними даними! І в тому, що дітям на вулиці краще, ніж поруч з батьками, провина дорослих. Адже діти йдуть від батьків у пошуках кращого життя, якого дорослі не спромог­лися їм створити. Усвідомлюючи свою величезну відповідальність за долю сина чи дочки, батьки мають докласти максимум зусиль щоб зберегти сім’ю. Але, якщо відновити сім’ю неможливо, слід зробити все, щоб від її руйнування дитина постраждала як­найменше. У цьому допоможуть поради, подані нижче. ПАМ’ЯТКА ДЛЯ БАТЬКІВ 1. Частіше ставте собі запитання: чи добре моїй дитині зі мною? 2. Психологічний момент розлучення – момент повідомлення дитині про нього. Треба своєчасно, Правдиво інформувати сина чи доньку про те, що батьки вже не житимуть разом. Подумайте, як би ви самі почувалися, коли б людина, яку ви любите, пропала, і ви не знали б де вона. Приховувати факт розлучення набагато небезпечніше, ніж сказати правду. Наприклад, мама сказала, що тато поїхав у відрядження, і син чекає, фантазує, як вони зустрінуться, але з часом розуміє, що відбувається щось не те – батько не повертається. Отже, йому сказали неправду… 3. Частіше розмовляйте з дитиною і в доступній формі, враховуючи вікові, індивідуальні особливості, поясніть причини розлучення та запевніть, що тато й мама люблять її, як і раніше. Адже любов батьків до дитини не залежить ні від яких обставин. 4. Якщо ви любите дитину, попри події, що сталися у вашому житті, поясніть їй, що в батьків можуть бути якісь негативні риси характеру, але вони завжди люблять свою дитину і завжди захищатимуть її. 5. Реакція дитини на повідомлення про розлучення батьків залежить від індивідуальності самої дитини, тому важливо в цей період правильно реагувати на переживання малюка, щоб своєчасно надати йому психологічну допомогу. 6. Щиро розмовляючи з дитиною, ви надаєте їй можливість відкрито проявляти свої   почуття. 7. Дитина ні в якому разі не повинна почуватися винною в розлученні батьків. Не можна казати: „Ти погано поводився, от тато і не прийде до нас!” Такі звинувачення спустошливі для дітей. Відчуття провини зумовлює формування почуття власної неповноцінності, особливо воно підсилюється тим, що значна частина сварок батьків до розлучення точилася навколо питань виховання, а отже, оберталася навколо дитини. 8. Почуття захищеності мають підкріплювати і мати, і батько. 9. Не створюйте коаліцій: ваша дитина не тільки має право на любов обох батьків, а й право самій любити вас обох! 10. Знайдіть у собі сили поговорити з дитиною і заспокоїти її, переконати в тому, що любляча матуся завжди буде поруч. 11. Пам’ятайте, навіть маленькі діти переживають не просто розлучення своїх батьків, вони переживають своє власне розлучення з одним із них. 12. Розлучення батьків віднімає в дитини частину її особистості, почуття захищеності, впевненості у завтрашньому дні, почуття того, що її люблять, віру у власну здатність любити. 13. Щодо проблем, пов’язаних з вихованням дитини, то батьки, навіть після розлучення мають зійтися на одній системі цінностей, в якій збережуться цінності родин, в яких виховувалися самі чоловік і жінка. Тоді діти почуватимуться впевненіше й дотримуватимуться загальної систему цінностей батьків. 14. Якщо один із батьків „вилучений із системи” (Г. Вебер), тобто з родини, то дитина „переполовинена”, вона відчуває душевну порожнечу, а це може призводити до депресії. Зцілення від депресії можливе, якщо фізично вилучений батько буде психологічно прийнятий у родині. Прийняття дитиною батька та матері – процес, який не залежить від їхніх якостей і є цілющим для малюка. 15. Якщо діти після розлучення живуть з одним із батьків, пам’ятайте – вони просто живуть у вас, ви не можете забрати їх в іншого члена подружжя. Діти завжди належать обом батькам. Тому треба заздалегідь домовитися, з ким залишиться дитина після розлучення. Мати й батько мають показати дітям своєю поведінкою, що вони залишаються їхніми батьками, навіть якщо подружжя й розпалося. 16. Малюк може бути у порозумінні із самим собою та зберегти свою ідентичність тільки в тому разі, якщо буде в порозумінні зі своїми батьками. 17. Якщо в житті людини не було любові, то в ньому може трапитися насильство.   Мудрець Ошо сказав так: „Якби тебе любила хоча б одна людина, якби ти міг любити хоча б одну людину, то ти знайшов би, що у твоєму житті є сенс, „аромат”. Запам’ятаймо цей мудрий вислів.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

КОНСУЛЬТАЦІЯ № 5

«Про що розповідає дитячий малюнок»

Психологи твердять, що малюнок дитини – один з найточніших джерел інформації про неї. Адже малюнок для дитини є її мовою, якою вона може виразити найпотаємніше – те, що не може (або не хоче!) висловити словами.

Слід мати на увазі, що малюнки дитини починають ”розповідати” про неї з 4, а ще краще з 5 років.

Отже, попросіть дитину 5років намалювати свою сім’ю. Тільки не кажіть кого саме – дитина має це вирішити сама. Нехай малює кольоровими ОЛІВЦЯМИ, а не фломастерами. Якщо у вас вийде непомітно підглянути, в якій послідовності дитина малюватиме персонажів, – розкриєте важливий дитячий секрет. Але пильнуйте, щоб малі хитруни не помітили вашої цікавості! Бо тоді матимете спотворену інформацію.

Отже, на що слід звернути увагу, аналізуючи дитячий малюнок?

1) персонажі і деталі

Першим і найбільшим малюють зображення найголовнішого в розумінні дитини члена родини (це може бути і вона сама!). Черговість малювання зображень показує пріоритетність членів сім’ї в уяві дитини.

Зазвичай лише після людей діти малюють інші деталі – хмарки, квіти, метелики тощо. Якщо ж дитина вимальовує „пейзаж”, а вже потім людей – це тривожний сигнал. Слід замислитися, чому дитина така байдужа до своїх близьких.

Численні прикраси (ґудзики, бантики, намисто тощо) діти промальовують на фігурах тих, кого найбільше люблять. На деяких малюнках мами вбрані, наче королеви. Якщо ж такі прикраси є на „автопортреті” – це свідчить про бажання вирізнитися, привернути увагу, потяг до зовнішніх ефектів.

Зброя, загрозлива поза, чітко промальовані зуби і нігті свідчать або про агресивність, або про захисну форму поведінки. Слід з’ясувати, від кого дитина хоче захиститись.

Зображення статевих органів на малюнках старших дошкільників також свідчить про демонстративне бажання привернути увагу, навіть ціною провокування агресії (на малюнках дітей до 4 років – це просто зображення природного життя).

 

Відсутність якогось члена сім’ї – ознака психологічного дискомфорту чи конфлікту. Наприклад, на малюнку нема батька, який приділяє дитині мало уваги чи буває надто суворий. На запитання „Де ж тато?” дитина відповідає: „На роботі”. Або на малюнку нема молодшого братика чи сестрички. Це означає, що дитина не може змиритися з тим, що їй стали приділяти менше уваги.

УВАГА! Не треба абсолютизувати відсутність когось із родини. Діти живуть сьогоднішнім днем, тож після сварки чи образи можуть „пропустити” кривдника. Якщо ж дитина „забула” намалювати себе – це серйозна проблема. І якщо навіть після нагадування „Ти забув намалювати себе” дитина каже „Потім намалюю” чи „Я вже не поміщаюсь”, значить, він почувається самотнім, зайвим.

Буває, що дитина зображує неіснуючого члена родини (наприклад, братика чи сестричку). Отже, такі діти недоотримують уваги, вони потребують спілкування і ігор з батьками, а ще краще – з ровесниками.

2) розмір фігур на малюнку, товщина ліній, натиск олівця

Невпевнені, непристосовані до життя у колективі, нервові діти малюють маленькі фігури, що займають невелику частину аркуша, лінії тонкі, натиск слабкий. Можливо, хтось із батьків надто суворий з дитиною або постійно незадоволений нею, і тому дитина почувається незахищеною у великому ворожому світі.. Самотні діти малюють і себе малесенькими.

Треба знати, що невпевнені діти можуть шукати „компенсацію” зовні – у солодощах, загалом переїданні, володінні предметами (їм постійно потрібні нові й нові іграшки, якими вони майже не бавляться) і навіть у крадіжках.

Упевнені комунікабельні діти малюють з розмахом – великі фігури, добре натискаючи на олівець. Якщо дитина вважає себе „пупом землі” – то їй навіть може не вистачити аркуша для зображення себе, найкращого в світі. Діти з адекватною самооцінкою малюють себе однакового чи трохи нижчого зросту від батьків. Розмір зображень також говорить про місце, яке посідає ця людина у житті сім’ї. Якщо молодшого брата чи сестру дитина малює більшим за себе, це означає, що молодший забирає всю увагу батьків.

На малюнках дітей, у яких швидко і безпричинно міняється настрій, так само міняється натиск олівця – то слабкий, то сильний.

Ознакою підвищеної тривожності малюка є часті виправлення, особливо такі, що лише погіршують якість зображення..

3) відстань між фігурами

 

Діти зазвичай малюють себе поряд з тим, кого найбільше люблять. (От вам і правдива відповідь на дурне доросле запитання „Кого ти найбільше любиш – маму чи тата?”). Якщо діти малюють себе в центрі між татом і мамою – значить, вони почуваються важливими для них і любимими.

Найдалі від усіх і від себе діти розміщують „нелюбимого” родича. Зображення когось у профіль чи спиною свідчить про напружені стосунки з  цим родичем.

Якщо дитина намалювала себе окремо від інших, на певній відстані, це свідчить про відчуття ізольованості, самотності, непотрібності.

Якщо фігури родичів розміщені далеко один від одного, відділені один від одного іншими предметами (квітами, тваринами тощо), це означає їх емоційну роз’єднаність, конфліктність у сім’ї, яку глибоко переживає дитина.

Надто щільне зображення фігур свідчить або про гарні тісні стосунки у сім’ї або про мрії дитини про такі стосунки.

4) зображення рук і ніг

Відсутність рук на „автопортреті” дітей після 6 років може свідчити про їх слабкість, пасивність, а у дітей після 10 років – про затримку інтелектуального розвитку. Такі діти можуть бути надто поступливими, не давати здачі, коли їх ображають інші діти, або почуватися безправними у своїй родині.

Підняті догори або великі довгі руки з великими пальцями на „автопортреті” можуть свідчити про агресивність дитини, а на зображенні батьків – про очікувану від них агресію – тобто образи, грубість.

Невпевнені діти часто малюють нестійкі фігури, з маленькими тоненькими ніжками. Так підсвідомо вони виражають відсутність підтримки, захищеності, міцного стержня в собі. Брак відчуття захищеності, тривожність може затримати розвиток емоційної зрілості, перешкоджати досягненню психічного здоров’я.

5) голова, рот, вуха, очі

Якщо обличчя промальоване ретельніше від інших частин тіла, то цей персонаж є значущим у житті дитини. Якщо дитина „пропускає” частини обличчя або ж малює лише овал – цей родич є джерелом негативних емоцій. Якщо таким чином зображене власне обличчя – дитина почувається самотньою в сім’ї.

 

 

Завеликий рот свідчить про грубість, образи, яких дитина зазнає від члена родини. Замалий – про те, що з нею мало спілкуються. Якщо на обличчі лише рот – дитина потерпає від постійних нотацій і зауважень цього родича.Промальовування вух свідчить про те, що дитину слухають і чують (вуха на „автопортреті” – дитина слухає вас і чує). Відсутність вух – „не слухаю”, „не чую”. Те саме можна сказати і про очі. Але якщо намальовані лише очі (і/або вуха), ще й великі, із замальованими зіницями, – дитина повідомляє вам, що цей родич здійснює над нею постійний нав’язливий контроль, вона його боїться.

6) кольори

Діти відчувають колір і підбирають його до свого настрою. Зазвичай діти середнього рівня емоційного розвитку використовують 5-6 кольорів. Ширша гама свідчить про натуру чутливу, емоційну. Якщо дитина старша 4 років малює 1-2 олівцями, це радше свідчить про її негативний стан у даний момент (синій – тривога, червоний – агресія, чорний – депресія).     Використання лише простого олівця ,за наявності кольорових, може свідчити про відсутність „чуття кольору” або про те, що в житті дитини бракує яскравих позитивних емоційю Найважливіші для дитини персонажі вирізняються найбільшою кількістю барв. „Нелюбимих”, ворожих персонажів діти малюють чорним або темно-коричневим кольором. Якщо дитині затишно у родині, вона „одягає” себе у яскраві теплі кольори.

ВИСНОВКИ

Все вище сказане не є абсолютним законом. Не робіть поспішних висновків, якщо вам здається що щось не гаразд, не лякайтесь, поспостерігайте за дитиною якийсь час, адже малюнки – це дуже індивідуальна річ. Шановні батьки! Любіть своїх дітей, будьте уважні до них, малюйте з ними, бавтеся, розмовляйте! Ви ж хочете виростити щасливих людей, поряд з якими будуть щасливі всі?

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

КОНСУЛЬТАЦІЯ № 6

«Як запобігти формуванню заниженої самооцінки дитини?»

 

Діти із заниженою самооцінкою ростуть невпевненими в собі, стривоженими, замкненими, прихованими. Такі діти погано почуваються в колективі, завжди задовольняються другорядними ролями. На заняттях такі діти зазвичай тихі і пасивні.

Занижена самооцінка формується, як правило, у тих родинах, де до дитини пред’являють непомірні вимоги, де її ініціатива постійно обмежується, її осаджують на кожному кроці, суворо караючи за найменшу провину: замикають у порожній кімнаті, всаджують на дві години на стілець і не дозволяють рухатися, а частіше безперервно лають, фіксуючи увагу виключно на її недоліках та вадах.

Батьки, уважно придивляючись до своєї дитини, знаючи її індивідуальні особливості, повинні потурбуватися про те, щоб не допустити таких небажаних відхилень в особистісному розвитку дитини. Для цього батькам можна порадитись ставитись більш уважно до особистості дитини, не перебільшуючи та не зменшуючи її можливостей, а ще допомогти синові чи доньці правильно та об’єктивно оцінювати себе.

 ЯКІ ЗМІНИ ВІДБУВАЮТЬСЯ У ПСИХІЦІ СТАРШОГО ДОШКІЛЬНИКА? 

Психічні функції дитини наприкінці дошкільного дитинства не тільки перебудовуються, але й інтенсивно розвиваються. Формуються нові і важливі сенсорні здібності. Помітно зростають можливості розумової діяльності, діти можуть виділяти істотне у явищах навколишньої дійсності, можуть порівнювати ці явища, виявляти ознаки схожості та відмінності у них. Психологами встановлено, що  саме в цьому віці формуються умови для розвитку в наступному понятійного логічного мислення.

Значна перебудова психічного світу дитини 6-го року супроводжується не менш яскраво вираженими змінами в активності головного мозку: за своїми функціональними характеристиками він набуває здатності засвоювати та переробляти значну за об’ємом та більш складну за якістю інформацію.

 

 

 

КОНСУЛЬТАЦІЯ № 7

«Чому важливо навчити дошкільника правильно тримати олівець під час малювання»

 

У тих випадках, коли дорослі не звертають уваги, як діти тримають олівець /пензлик/ під час малювання, то діти звикають тримати неправильно олівець – не трьома пальцями, а пучкою, напружено. При цьому пальці закривають ту частину аркуша, де дитина малює; особливо це характерно під час зображення дрібних деталей. Не навчившись правильно тримати олівець та пензель при малюванні, дитина буде тримати так і ручку.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

КОНСУЛЬТАЦІЯ № 8

«Чи корисно навчити дитину вимовляти скоромовки і чистомовки»

Одним із важливих завдань дошкільного виховання є  розвиток мовленнєвої культури малят, удосконалення їх дикції, голосового апарату, формування правильної артикуляції.

У роботі педагогам і батькам малюків доцільно використовувати спеціальні ігрові вправи, які допоможуть усунути та закріпити у дітей правильну вимову найбільш проблемних звуків, сприятимуть  чистоті та загальній культурі мовлення. Такими вправами є скоромовки та чистомовки. Вони зазвичай дуже  до вподоби дітям, бо їх вимовляння сприймається як весела забава: той,хто прагне швиденько продекламувати скоромовку, часом припускається смішних помилок, «спотикаючись» чи перекручуючи слова. Під час виконання ігрових вправ для удосконалення мовлення необхідно звертати увагу на те, щоб спочатку діти вимовляли слова чітко та повільно, звертаючи увагу на правильність вимови складних звуків. Згодом скоромовки виконуються у більш швидкому темпі. З метою тренування голосового апарату скоромовки та чистомовки вимовляються з різною голосовою динамікою: пошепки, голосніше, голосно.

Доцільно також навчати дітей промовляти ігровий мовленнєвий матеріал з різною мовною інтонацією: питальною, окличною, здивування, суму.

У педагогічній практиці скоромовкам та чистомовкам належить також вагома роль ще й тому, що вони у формі цікавої гри розвивають у дітей увагу і повагу до кожного вимовленого звуку, слова, спонукають до чіткості,  виразності та ясності мовлення.

 

 

 

КОНСУЛЬТАЦІЯ № 9

«Який вплив на дитину має психологічна обстановка в родині?»

 

Обстановка в родині має істотний вплив на психічне та фізичне здоров’я дитини. Тут важливі насамперед доброзичливі стосунки між членами  родини. Скандали, суперечки між батьками, різкість та грубість у звертанні старших одне до одного, просто прояви відсутності такту травмують нервову систему дитини, призводять до неврівноваженості, дратівливості та нервозності. До цих же наслідків призводить і непомірне застосування всіляких заборон на прикладі «не чіпай», «не лізь», «не бігай» тощо. Таке авторитарне виховання не сприяє нормальному розвиткові дітей, як і протилежна крайність у випадку «вільного» виховання, коли дитині все дозволяється.

У сім’ї має бути спокійна, не гамірна обстановка, тому що постійний шум, голосні розмови є сильними і шкідливими подразниками для нервової системи дитини.  Повернувшись увечері з дитячого садка, дитина сповнена вражень дня. Їй необхідно дати можливість поділитися ними, а потім спокійно погратися та підготуватися до нічного сну.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

КОНСУЛЬТАЦІЯ № 10

«Як вибрати правильно дошкільний навчальний заклад»

 

^{ПОРАДИ БАТЬКАМ}

Вибираючи дитячий садок чи центр (групу, секцію, гурток), вибирати треба не садок, а вихователя. Спочатку варто розпитати сусідів, друзів, знайомих, який і чому дитсадок вони обрали для свого малюка. До речі, майте на увазі, що хороші педагоги працюють не тільки в платних, а й у звичайних закладах.

–    Вибирайте у наставники своїй дитині людину терплячу, яка любить та поважає кожну дитину, вміє зацікавити її, знайти з нею спільну мову.

–    Якщо вже вибір зроблено, варто поспостерігати за роботою вихователя, його манерою спілкуватися з дорослими, дітьми.

–    Поцікавтеся, скільки дітей відвідують групу, які додаткові платні послуги пропонують у дошкільному закладі, за якими програмами він працює. Порівняйте вартість, якість додаткових освітніх послуг та фаховий рівень педагогів з тим, що пропонується іншими закладами.

–    Шукайте садочок неподалік від свого будинку. Не варто тягнути сонну дитину в негоду громадським транспортом через усе місто.

– Готувати дитину до відвідування садка бажано заздалегідь. Батьки мають знайти аргументи, які найбільше переконають їхнього малюка в необхідності ходити до садка.

Пам’ятайте: адаптаційний період проходить кожна дитина і батьки мають допомогти їй у цьому. В разі труднощів з адаптацією не поспішайте забирати чи переводити сина чи доньку в інший заклад, а спробуйте з’ясувати, в чому полягає проблема, порадьтеся з педагогом.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

КОНСУЛЬТАЦІЯ № 11

«Садок і родина»

 

У сім’ї народилася дитина… Із її народженням у родини з’явилися нові бар’єри для подолання перешкод. Перші безсонні ночі, перші слова, перші кроки маляти. І не встигли батьки й оком морг­нути, як чергові проблеми потребують негайного розв’язання: як розвивати, як виховувати дитину, в який дошкільний заклад віддати. Та й взагалі, чи варто віддавати. Якому вихованню надати перевагу – суспільному чи домашньому.

Дуже важливо, щоб батьки зрозуміли: довірити дитину професіоналам найкращий вибір. Чи то буде пере­бування дитини у закладі повний день, чи вона відвідуватиме прогулянкову групу – головне. Щоб дитина мала змогу спілкуватися з одноліткам та отримувала необхідний щоденний мінімум знань від людини, яка достеменно знає дитячу психологію, вміє донести до її розуміння потрібні знання.

Весь колектив  дошкільного закладу: і вихователі, і помічники вихователів, обслугову­ючий персонал – усі дарують дітям свою любов і турботу.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

КОНСУЛЬТАЦІЯ № 12

«Упертість дитини»

 

Нерідко батьки скаржаться на примхи й упертість дитини. Проте вважати примхи чимось притаманним тільки дитинству абсолютно неправильно. У чому ж виражається вередливість дітей? Насамперед у швидкій зміні емоційних станів, що зовні виявляється у нелогічних, з погляду дорослих, бажаннях, у вчинках, позбавлених сенсу. Причини виникнення примх можуть бути різними: перевтома, перенасичення враженнями. Примхи бувають інколи і провісниками захворювання. Буває, що малюк капризує і після одужання, що подекуди пов’язано зі слабкістю після хвороби, а найчастіше з тим, що звикнувши до підвищеної уваги батьків. Під час хвороби, малюк хоче зберегти її. Ось чому бажано, щоб ставлення до дитини, здорової чи хворої, було завжди рівне – яким, розумно вимогливим, без істотних перепадів. І звичайно ж, вередливість дітей може зумовлюватися неправильним вихованням. Збагнувши слабкість своїх рідних, малюк починає використовувати її в егоїстичних шляхах і цілях, щоразу домагаючись задоволення будь-яких забаганок. Чи можна протидіяти примхливості та капризуванню? Ми іноді не пам’ятаємо, що самі провокуємо дитячі примхи. Навіть те, в якій формі ми забороняємо. І щоб дитина намагалася маніпулювати дорослими, граючи на тому, що вони не вміють з нею домовитися. Варто замислитися: чи не криється причина примхливості в тому, що ми не зуміли наповнити її життя цікавим змістом. Не забувайте про трудові доручення, що дитина повинна мати свої обов’язки в сім’ї.

«Не треба гніватися на те, що дитина є тим, чим вона є» –

                                                                                                       Януш Корчак.

 

 

КОНСУЛЬТАЦІЯ № 13

«Харчування»

 

Раціональне харчування – одна з основних умов здоров’я людини, її довголіття,  плідної праці.

Харчування має не тільки компенсувати енергію, яку витрачає дитина, але й  забезпечувати матеріал, необхідний для зростання та розвитку всіх органів і систем  організму. Досліджено, що процеси обміну речовин у дітей ідуть значно інтенсивніше,  ніж у дорослих. Діти більше рухаються й гуляють, що теж спричиняє значні енергетичні  витрати.

У їжі слід обов’язково поєднувати в правильному співвідношенні речовини, які входять до складу тканин людського організму: білки, жири, вуглеводи, мінеральні солі,  вітаміни, воду.

У   дитячому   харчуванні   мають   братися  до   уваги   якісні   показники   білків. Найціннішим і найбільш корисним для зростання дитини є тваринний білок. Достатня  його кількість  наявна  у  м’ясі,  рибі,  молоці,  яйцях  тощо.   Основними джерелами рослинного білка є хліб, крупи, макарони.

Важливу роль відіграють жири. Вони є пластичним матеріалом, розчинниками вітамінів А й В. Але надмір жирів шкідливий, бо призводить до порушення обміну речовин, погіршення засвоєння білка, іноді викликає розлади органів травлення. Жири, як і вуглеводи, є джерелом поповнення енергії.

Вуглеводи – основний матеріал для енергії м’язової діяльності. Велика їх кількість є в овочах, фруктах, ягодах, соках, молоці, які містять багато глюкози та фруктози.

У щоденному раціоні дитини обов’язково мають бути вітаміни, їх брак різко погіршує стан здоров’я, зростання й розвиток організму. Вони беруть участь в обміні білків, жирів, вуглеводів, регулюють окремі біохімічні й фізіологічні процеси, забезпечують життєві функції організму.

 

 

 

КОНСУЛЬТАЦІЯ № 14

«Для мам і тат»

Мами й тата!

Добре, якщо в процесі виховання у вас виникає безліч питань. Якщо Ви замислюєтеся над тим, що буде, якщо в певній ситуації Ви вчините саме так, то це дуже добре. Це означає, що Ви – творчі батьки.

Не комплексуйте! Пам’ятайте, що всі батьки помиляються, тому що їх ніхто не вчив бути батьками.

Але важливо свої помилки бачити і не зашкодити дитині, тому що бути мамою й татом – величезна відповідальність!

Бабуся й дідусь!

У вас народилося маля. І це не тільки Ваша радість. Разом із Вами радіють і Ваші батьки, тому що тепер вони стали бабусями й дідусями. Молоді батьки обирають різні позиції стосовно нових персонажів. Деякі мами й тата із задоволенням використовують допомогу бабусь-дідусів –  із малям посидіти, погуляти, погодувати. А деякі, навпаки, вважають, що у вихованні повинні брати участь тільки мама й тато, а інші родичі можуть розбалувати малюка.

Бабусі й дідусі вже мають життєвий досвід. Вони є носіями життєвої мудрості. Вони не так обтяжені турботами, як мама й тато. Тому повністю відсторонити їх від виховання онуків було б зовсім неправильно.

 

 

 

 

 

 

 

Народна мудрість про родину і дитину

® Без гілок – не дерево, без дітей – не сім’я.

® Де діти, там і радість.

® З дітьми багато клопоту, та без них – і світ не милий.

® Діти – окраса дому.

® За науку цілуй батька й матір в руку.

® Шануй батька й неньку, то буде тобі скрізь гарненько.

® Сім синів годую, всім щастя готую.

® Сім дочок – свій таночок.

® Багатодітні батьки рід людський тримають.

® Нащо ліпший клад, коли в сім’ї лад.

® У кого є ненька, у того голівка гладенька.

® Яке коріння, таке й насіння.

® Яблуко від яблуні недалеко котиться.

® Коли дитини не навчити у пелюшках, то не навчити у подушках.

® Гни дерево, поки молоде, учи дітей, поки малі.

® Добрі діти доброго слова послухають, а лихі – й дрючка не бояться.

® Як не навчить батько – не навчить і дядько.

 

 

® Дитину виховують тоді, коли лежить впоперек ліжка, а коли уздовж, може бути пізно.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

КОНСУЛЬТАЦІЯ № 15

«Чому люди заїкаються»

 

 

Побороти вади мовлення дітям допомагають… папуги

Як тільки цю хворобу не називають: заїкання, заїкуватість, запинки, затинання, а за медичною термінологією – логоневроз. Від нього потерпають від 2% до 3% населення Європи. Захворювання, як правило, виникає у дитячому віці й отруює людині все дальше життя.

Які ж причини заїкуватості й як з нею боротися?

Побутує думка, що заїкуватість — результат сильного переляку. Наприклад, вибухнула за спиною у дитини петарда, і щось наче зламалося у мовленнєвому апараті, звуки та склади перестали вибудовуватися у слова…
Досі немає єдиного погляду на походження заїкуватості, але
науковці враховують низку факторів, які допомагають визначити форму цього порушення.

Заїкання поділяють на дві форми: невротичне і неврозоподібне.

Початок невротичного — це, як правило, переляк, психотравма. Вразливу дитину може налякати напад тварини, домашній скандал, страх темряви, самотності, іноді кошмарний сон.
Але причини заїкуватості глибші. Погодьтеся, не кожне вразливе дитя починає заїкатися. Це відбувається з тими, в кого є особлива будова нервової системи, вроджена патологія мовленнєвого апарату. Як кажуть, де тонко, там і рветься.
Чи правда, що найбільше вразливі до логоневрозу маленькі хлопчики?
У більшості випадків захворювання заявляє про себе у дитячому віці. Як правило, у 2 — 4-річних хлопчиків. Пояснюється це тим, що, на відміну від дівчат, вони пізніше починають говорити, частіше потрапляють у ситуації, що травмують психіку.

На що слід насамперед звернути увагу батькам?

Часом появі перших запинок у мові можуть передувати ослаблення й

 

загально невротичні розлади, як-от порушення сну, плаксивість, полохливість, підвищена виснажливість.

Неврозоподібне заїкання  проявляється не лише як судомне порушення мовлення. Воно також супроводжується порушенням звуковимови. У деяких випадках заїкання поєднується з фактором “мокрої постелі”.

Особлива проблема — істерична заїкуватість, при якій пошепки, наодинці з собою чи під час співу людина не відчуває проблем із вимовою. Але досить лише з’явитися “глядачеві” чи просто бажанню привернути на себе увагу, як недуга заявляє про себе.
Доведено, що особи з мовленнєвими запинками потерпають і від втомлюваності, емоційної нестабільності, частих болів голови, неуважності, депресії (поєднання неврозоподібних і церебрастенічних розладів).
Чи довго лікується заїкуватість і чи є літній вік пацієнта перепоною для лікування?
Лікування може тривати від кількох місяців і до кількох років, залежно від важкості випадку, сучасної діагностики, кваліфікації спеціалістів(логопеда, психоневролога, психолога, які розроблять індивідуальну програму подолання розладу) і, що найголовніше, від бажання самого хворого. У подоланні логоневрозів головну роль відіграє не вік пацієнта, а його особиста мотивація.
Чи є методи, що дозволяють покінчити з проблемою одномоментно?
Практикується “одномоментний” метод зняття заїкуватості з допомогою гіпнозу, однак цей спосіб частіше, ніж інші, дає рецидиви. Важливим є не швидко позбутися заїкування, а як найшвидше розпочати лікування заїкання.   Адже заїкуватість, особливо у дитини, підлітка, може поступово перерости у глобальну особисту психологічну проблему. Деякі хворі вчаться заміняти одні слова іншими, обмежуватися короткими відповідями, вибудовують цілі системи, що дозволяють їм уникати складних мовленнєвих ситуацій. А часом – просто виводять себе із процесу спілкування. Це характерно для підлітків, але часом така ступінь заїкуватості трапляється навіть у 5-річних дітей. Боячись бути “не такими, як усі”, вони взагалі переривають свій контакт з оточенням.

А чи можна успадкувати заїкуватість?

Спадковість — не останній фактор у виникненні недуги. Якщо в родині є бодай одна людина, яка потерпає на неї, то ймовірність її проявів у інших є дуже великою. Особливо у близнюків, братів та сестер, дітей батьків, які хворіють на логоневроз.
Нині це лікують аромотерапією і навіть з допомогою папуг…
Як і логопедія, психотерапія,аутотренінг, гіпноз, фізіо-, фарма-, фітотерапія, аромотерапія і папуги — усе це випробувані практикою методи.     Найкраще вони діють у комплексі, особливо на етапі стабілізації та зміцнення ефекту. Скажімо, фіто- чи аромо терапія — гарне доповнення для лікування людей з розхитаними нервами. А папужка — ідеальний помічник для дитини, яка бореться з заїканням. Навчаючи розмовляти улюблену пташку, використовуючи правильне мовленнєве дихання, постійно повторюючи окремі слова та речення, юний пацієнт одночасно вчиться правильної вимови.
Але найважливіший етап у лікуванні заїкання — це своєчасна діагностика. Пацієнта треба обстежити клінічно у логопеда, невролога, психотерапевта, психолога, а часом — і у педіатра.
Багато хто з дітей потерпає не від вроджених недуг, не від переляків, а просто від того; що дорослий світ брутально ігнорує особистість цієї дитини.    Наприклад, зауважено, що найбільше заїк є серед людей від природи ліворуких, яких батьки та педагоги насильно зробили праворукими. У такий спосіб “перекодувавши” дитину, в її мозку заклали “збій програми”. І він відбувся. Тож насамперед слід докопатися до причини проблеми.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

КОНСУЛЬТАЦІЯ № 16

«Фізкультурно-оздоровча робота в дошкільному закладі і вдома»

      Сьогодні батьків та педагогів перш за все цікавить питання, як саме укріпити здоров’я дітей. Ми всі добре знаємо, що здоров’я кожної людини повинно бути суто особистою справою. Медицина, безумовно, займається цим питанням, але в той момент, коли людина захворіла. Кажуть, що людина — коваль свого щастя, а значить вона повинна бути і ковалем свого здоров’я. Тому в дитини з дня її народження потрібно формувати навички дбайливого ставлення до свого здоров’я.
      Останнім часом спостерігається зниження числа абсолютно здорових дітей у 5 разів, це становить 10% від загальної кількості. Більш ніж у 70% дітей є функціональні відхилення, у 50% — хронічні захворювання. Кожна третя дитина має зниження гостроти зору.
    У зв’язку із цим останнім часом головним напрямком педагогічного процесу є оздоровлення дітей.
    Турбота про щастя та здоров’я, фізичне і психічне, закладається саме в дитинстві.
    Здоров’я дитини, формування характеру, виховання в нього корисних навичок та вмінь — найважливіші задачі, які стоять перед сучасними педагогами.
    Щоб ця робота мала успіх, батьки п¬винні стати не тільки спостерігачами, але й безпосередніми учасниками.
     Дошкільний заклад забезпечує кваліфіковану турботу про зміцнення і збереження фізичного та психічного здоров’я дітей.
    Зараз я хочу познайомити вас із основними напрямками фізкультурно-оздоровчої роботи, яка направлена на оздоровлення дітей, сприяє підвищенню опірності організму вірусним інфекціям, запобігає виникненню гострих захворювань.

1.  Організація рухової активності.

       Перше місце в руховому режимі дітей належить фізкультурно-оздоровчим заняттям. До них відносяться загальновідомі   види   рухової   активності:
ранкова гімнастика, рухливі ігри та фізичні вправи під час прогулянок, фізкультхвилинки на заняттях із розумовим навантаженням і фізкультурні паузи між заняттями.
      Друге місце в руховому режимі дітей посідають навчальні заняття з фізичної культури як основна форма навчання рухових навичок і розвитку оптимальної рухової активності.
    

 

 Третє місце приділяється самостійній руховій діяльності, що виникає з ініціативи дітей.

2 Загартування.

       Загартування водою:

• Умивання прохолодною водою обличчя, рук до ліктя.
  • Обливання ніг.
  Рекомендується взимку після денного сну, в теплі пори року — перед денним сном. Температура води від +20 °С до + 18 °С. При обливанні водою контрастних температур початкова температура +36 °С, кінцева +25 °С. Супутні заходи: потупування ногами, згинання і розгинання пальців.
  • Вологе обтирання тіла рукавичкою або рушничком (тканину краще просочити відваром м’яти, ромашки, чебрецю, любистку).
  Для дітей від 3 років і більше проводиться щодня після ранкової гімнастики або денного сну. Тривалість — 1 хвилина. Температура води від +34 °С до +23 °С (з поступовим зниженням). Супутні заходи: різноманітні рухи руками, повороти, нахили тулуба. Обливання тіла. Бажано після ранкової гімнастики або денного сну. Тривалість 15—35 секунд. Температура +35 °С. Вдома — гігієнічний душ (2 рази на тиждень по 1 хвилині для дітей від 4 до 7 років, температура води взимку: починати з 34 °С, довести до 28 °С).

Загартування повітрям:

• Провітрювання кімнат здійснюється через 1,5—2 години, холодної пори року впродовж 15—20 хвилин. Теплої пори року діти навчаються, граються при відчинених фрамугах, температура в приміщенні не вища 19—20°С.
  Супутній провітрюванню захід: вологе прибирання помешкання.
  • Прогулянка на свіжому повітрі. Оптимально — тричі на день (але не менше двох — до і після денного сну).
  Супутні заходи: ігри, праця у природі, самостійна рухова діяльність, колективне виконання загальнорозвивальних вправ, рухливих ігор.
  Денний сон при відчинених вікнах, фрамугах. Температура в спальні — 14—15 °С.

3.Щоденне проведення загального та точкового масажу.

4. Проведення фітотерапії (полоскання ротової порожнини, промивання носа  відваром лікарських трав). Вітамінні коктейлі з використанням цілющих трав,  оздоровлювальних напоїв і чаїв із шипшини, м’яти і горобини.
   Фітотерапія під час денного сну (використання подушечок із травами).
5. Правильний режим дня і раціональне харчування дитини.

 

6. Виховання інтересу до активної рухової діяльності та формування потреби в систематичних заняттях фізкультурою.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

КОНСУЛЬТАЦІЯ № 17

«Гра як засіб еколого-естетичного виховання»

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

КОНСУЛЬТАЦІЯ № 18

«Роль батьків у вихованні працелюбності»

Звичайно, виховати самостійну, організовану та працелюбну дитину неможливо лише в стінах дитячого садка. Адже особистий приклад і участь батьків у трудовому вихованні дітей має величезне значення. Тому ми активно залучаємо їх до цієї роботи. Проводимо з ними бесіди, консультації, залучаємо до участі в освітньому про­цесі, у «Дні добрих справ», даємо конкретні рекомендації щодо прийомів трудового виховання вдома, які трудові доручення слід давати конкретним дітям, як правильно оцінити результати дитячої праці, підтримати у випадку невдалого виконання доручення тощо .  Для виконання трудових обов’язків вдома під керівництвом батьків ми пропонуємо посильні для дитини доручення, зокрема: ■   підтримувати порядок у своєму ігровому куточку; ■   поливати кімнатні рослини; ■   якщо сім’я тримає город, квітник, виділити для дитини грядку, де вона зможе посіяти городні культури; ■   допомагати мамі у хатній роботі — підмести підлогу, витер­ти пил, прибрати посуд зі столу; ■   мити чайний посуд, витирати його й акуратно ставити на місце. Коли діти усвідомлюють свої обов‘язки та набувають практич­ного досвіду, у них з’являється впевненість у своїх силах та можли­востях, готовність працювати. Вони із задоволенням виконують свої обов’язки, допомагають молодшим братикам чи сестричкам. Спосте­рігаючи, як працюють дорослі, діти радо разом з ними прибирати­муть приміщення, пратимуть, готуватимуть, працюватимуть у саду і на городі. Ми пропонуємо батькам потурбуватися, щоб знаряддя праці, якими користуються діти, відповідали їхнім силам і можливос­тям, а дитячу працю супроводжував оптимістичний, радісний на­стрій. Для того щоб діти любили працю, щоб вона поступово стала для них потребою, необхідні міцні трудові навички, які формуються ли­ше у результаті повсякденного вправляння. Якщо набуті навички стануть сталими, а обов’язки усвідомленими, то їх систематичне ви­конання у дитячому садку переросте у звичку   КОНСУЛЬТАЦІЯ № 19 « ПОРАДНИК ДЛЯ БАТЬКІВ ЩОДО ТРУДОВОГО ВИХОВАННЯ ДІТЕЙакладі і вдома виховання»   * залучати дитину до трудових справ сім’ї якомога раніше; * за дитиною старшого дошкільного віку закріпити постійні обов’язки, за виконання яких вона має бути відповідальною; * не допускати відхилень від встановлених дорослим вимог, щоб не давати дитині при­воду до ухиляння від своїх обов’язків; * не карати дитину працею: праця має приносити радість та задоволення; учити дитину працювати, прищеплюючи їй елементарні навички культури трудової діяльності — раціональні прийоми праці, правильне використання знарядь праці, планування та завершення трудового процесу; * не давати дитині непосильних доручень, але доручати роботу з достатнім наванта­женням; *не підганяти дитину, чекати, поки вона закінчить роботу сама; * завжди дякувати дитині за допомогу чи старанно виконане доручення;         *не забувати хвалити дитину за ту роботу, яка вимагала від неї особливих зусиль.                    Дуже важливо змалку привчити дитину до праці, виховати у неї елементарні трудові вміння і навички. Посильна праця поряд з грою задовольняє прагнення дитини до активної діяльності, самостійності, організованості, дає втіху і радість у повсякденному житті         КОНСУЛЬТАЦІЯ № 20 «Виховання самостійності та працелюбності у дошкільників у процесі виконання трудових дорученьакладі і вдома виховання» 1.Значення праці для всебічного розвитку дошкільника Одним з основних завдань, що їх розв’язують дошкільний заклад разом з родиною, є виховання у дітей самостійності, працелюб­ності, правильного ставлення до праці. Безперечно, саме праця — один із провідних чинників усе­бічного розвитку дітей. Праця корисна для здоров’я дитини, якщо вона посильна і правильно організована. Рухи дитини, яка володіє трудовими навичками, більш точні та впевнені, вона ліпше орієн­тується у просторі, їй зрозуміліший плин часу. Праця сприяє розу­мовому розвитку. Діти багато дізнаються про властивості матеріа­лів, з якими працюють, про призначення засобів праці, інструмен­тів, якими вони користуються. Під час трудових дій відбувається розвиток усіх пізнавальних процесів — активного сприймання, уяви, уваги, пам’яті. Включається в роботу мислення, адже дитині потрібно порівнювати, зіставляти предмети, з якими вона працює, встановлювати найпростіші закономірності явищ тощо. Неоцінен­не значення праця має і для морального виховання дитини, адже під час роботи виховуються такі якості особистості, як здатність до подолання перешкод, спо­стережливість, зосередженість, старан­ність, дисциплінованість, самостій­ність, ініціативність. 2. ДОРУЧЕННЯ ЯК МЕТОД РОЗВИТКУ САМОСТІЙНОСТІ У ДІТЕЙ Основними формами організації праці у нашому дошкільному закладі є до­ручення, чергування та колективна праця. Доручення — найдоступніша форма залучення дітей дошкільно­го віку до посильної повсякденної трудової діяльності як у дошкіль­ному закладі, так і вдома. Чітка спрямованість на одержання резуль­тату і наявність конкретно визначеного завдання робить доручення доступним навіть для дитини раннього віку (подай, принеси, постав на місце тощо). Систематична участь у трудовій діяльності сприяє загальному розвитку малюків та надає їм упевненості у власних силах. Видат­ний психолог Даниїл Ельконін виділяв два чинники, які спонука­ють дитину дошкільного віку до трудової діяльності: тенденція до самостійності та інтерес до всього, що стосується життя і праці дорос­лих. Уже наприкінці молодшого дошкільного віку дитина починає прагнути самостійності. Двохрічний малюк намагається   самостій­но одягатися: «Я сам», — говорить він на спробу дорослого допомог­ти. Діти 3 — 4 років можуть само­стійно мити іграшки, допомагати накривати на стіл, старші до­шкільники спроможні доглядати за рослинами, тваринами, допо­магати дорослим та малюкам. Саме за допомогою трудових доручень ми розвиваємо у дітей таку базову якість особистості, як самостійність. 3.ЩОБ ДОРУЧЕННЯ БУЛО ПОСИЛЬНИМ Ми починаємо привчати дітей до праці вже з раннього віку, бо систематичне виконання малюками різних трудових доручень розвиває у них самостійність, витримку, а згодом — здатність до вольового зусилля. Під час виконання трудових доручень діти ста­ють більш організованими, охайними, у них формується звичка до порядку, а головне — реалізовується потреба «Я сам», розвива­ється прагнення до вдосконалення набутих навичок і оволодіння новими   У роботі з дітьми ми використовуємо такі прості і корисні пра­вила:   ■    усе, що я можу, — зроблю сам; ■    якщо я не вмію, то навчуся; ■    умію сам — допоможу іншим. Просте доручення полягає у тому, що дитина має виконати якесь одне нескладне завдання, скажімо, принести стілець, подати книгу, чашку тощо. Такі доручення мають епізодичний і короткотри­валий характер, тому ми даємо їх молодшим дошкільникам. Але у ма­люків іноді не вистачає наполегливості, а то й бажання зробити це самостійно. Катруся вміє після гри ставити іграшки на поличку. Але ко­робка з кубиками не стає на своє місце, бо там уже є Ваніна маши­на. Катруся припиняє спроби навести лад, залишає кубики на під­лозі й біжить мити руки. Коли вихователь нагадує їй, що треба по­класти іграшки на місце, Катруся зі сльозами в очах промовляє: «Не можу». У таких випадках не варто виконувати дію за дитину. Звичайно, дитина у три роки мало що може, але її відмова від будь-якого зусилля містить у собі серйозну загрозу. Якщо дорослі допомагають дитині у тому, що вона може зробити сама, то дуже швидко дитина звикає отримувати бажане без будь-яких зусиль. Тому у такій ситуації ми на­магаємося допомогти дитині порадою: «Перестав машинку на сусідню поличку, і кубикам вистачить місця». Отримуючи задоволення від ви­конаної роботи та схвальної оцінки, малюки поступово привчаються докладати зусилля, щоб виконати прохання дорослої   людини. Даючи дитині доручення, дуже важливо показати, як правильно його виконати, і пояснити, навіщо це потрібно. Скажімо, доручаючи дитині розкласти ложки до сніданку, варто показати, що слід узяти декілька ложок у ліву руку, а потім брати по одній і класти справа від тарілки, щоб іншим дітям зручно було брати лож­ку правою рукою. Поступово показ і вказівки за­мінюємо нагадуванням і контролем. Сором’язли­вих, нерішучих дітей заохочуємо, а занадто актив­них, умілих, які намагаються виконати доручення за іншого заради похвали — стримуємо, пропонує­мо допомогти іншому, показати, як краще впорати­ся із завданням. Для розвитку трудових умінь у дітей слід правильно добирати доручення. Насамперед воно має бути посильним і разом з тим потребувати від дитини неве-ликого зусилля, щоб вона ставилася до доручення, як до важливої та серйозної справи. У середній групі дітям пропонуємо складніші доручення, які можуть бути пов’язані з проханням, зверненням до інших осіб, скажімо: доручити дитині підійти до помічника вихователя і попросити ключ від групової кім­нати. Дитина, виконуючи це доручення, повинна самостійно сфор­мулювати прохання, звертаючись до дорослого так, щоб її зрозуміли, та дотримуючись усіх правил ввічливості: спокійним голосом звер­нутися з проханням, використати для цього слова «будь ласка», і, одержавши ключ, подякувати. Вимоги до дітей можуть ускладнюватися за рахунок:доручення складнішої справи; ■     підвищення вимог до якості виконання доручення; ■      більш самостійного виконання доручення та необхідності навчити інших. У цьому віці одне з головних завдань — навчити дітей доводити розпочату справу до кінця. Часто для дітей це складно, бо їхня вольо­ва сфера ще недостатньо розвинута. У таких випадках ми намагаємо­ся підтримати дитину, бо дуже важливо, щоб вона хоч раз пережила почуття радості від того, що впоралася з труднощами й довела розпо­чату справу до кінця. Василько дуже нетерплячий, йому складно закінчити розпо­чату справу. Знаючи це, доручення, що вимагає тривалої зосеред­женості, ми ділимо на етапи: пропонуємо навести порядок у шафі в музичній залі, прибравши спочатку поличку з ляльками та дидак­тичними іграми, а потім — поличку з музичними іграшками. Для хлопчика таке завдання, розділене на два етапи, здається конкретним і   посильним. Порядок у шафці є для нього справжньою наго­родою, особливо, коли результат праці підкріплено конкретною оцінкою: «Молодець, прибрав старанно, і тепер стало гарно». У старшій групі вже використовуємо доручення, триваліші у ча­сі. Скажімо, доручаємо дитині протягом цілого дня самостійно при­бирати й підтримувати порядок в ігровому куточку, спальні, годувати рибок тощо. Це складні доручення, які містять і організаційні спра­ви, що сприяють вихованню у дитини вміння розподілити свій час, прийняти рішення, простежити за працею інших. Для того щоб виконати трудове завдання, навіть найпростіше, дитина має уявити, з чого вона почне, що робитиме потім — адже у будь-якій справі є внутрішня логіка, згідно з якою й треба складати план дій. Власне, вміння планувати свою діяльність — один з найваж­ливіших показників розвитку дитини. Тому ми цілеспрямовано вчи­мо цьому своїх вихованців. Для дитини п’ятирічного віку годувати хом’ячка у куточку природи протягом дня — робота не складна, але потребує певних знань і умінь. Тому, даючи дитині таке доручення, ми обов’язково разом із нею з’ясовуємо, як і чим слід годувати тваринку, в який час, що для цього потрібно зробити. Поступово дитина навчається планувати свою роботу, у неї формуються перші трудові вміння і розуміння суспільної значимості її праці. Адже якщо дитина на­вчиться самостійно годувати хом’ячка, то цим самим вона допо­може вихователю та помічнику вихователя, і хом’ячок не буде го­лодним. Варто пам’ятати, що дитина працюватиме охоче лише тоді, коли розумітиме, що її праця потрібна. Якщо ж дитина відчуватиме, що виконує щось нікому не потрібне, то й працюватиме без зацікавле­ності, що може спричинити формування у неї зневажливого відно­шення до своєї і чужої праці. З дорослішанням дошкільників ми поступово ускладнюємо до­ручення для них за змістом роботи, формами об’єднання дітей, ви­могами до самостійності та самоорга-нізованості. Діти старшого дошкіль­ного віку вже мають достатній досвід співробітництва та навички з кон­кретних видів праці. Тому ми приді­ляємо достатню увагу організації спільної трудової діяльності, скажі­мо, таким колективним дорученням, як прибирання групової кімнати, ді­лянки, робота на городі, квітнику. Об’єднуючи дітей для спільної робо­ти, ми враховуємо рівень сформова-ності трудових умінь, почуття відпо­відальності, лідерські якості наших вихованців; навчаємо їх самостійно розподіляти між собою обов’язки, разом виконувати завдання, допома­гати одне одному.   4. Значення оцінки у формуванні трудових навичок Ставлення дітей до трудових доручень значною мірою залежить від характеру педагогічної оцінки, яку дає дорослий. Правильна пе­дагогічна оцінка може посилювати почуття радості в разі успіху і по­слабити негативні емоції при невдачі. На перших етапах засвоєння певних дій чи правил ми вживаємо розгорнуті судження. Скажімо: «Дуже добре, Олю, що ти самостійно визначила, які кімнатні рослини треба полити, і зробила це правильно. Ти дуже старанно працювала й нікуди не відходила, доки не закінчила ро­боту. Якби рослини вміли говорити, то сказали б: «Яка турботлива дівчинка! Дякуємо!» Під час виконання колективних трудових доручень особливу увагу звертаємо на те, як діти керувалися правилами співробітництва. Наприклад: «Олег і Сашко сьогодні працювали як справжні друзі. Швидко домовилися, хто і що робитиме, допомагали один одному, тому вчасно і правильно підготували столи до обіду». Свою доброзичливість, задоволення чи подив намагаємося пе­редавати не лише словами, але й мімікою, інтонацією, поглядом то­що. Щира радість дорослих за щонайменший успіх дитини посилює її позитивні емоції. А позитивна оцінка в присутності інших дітей додає радісних переживань дітям, чия поведінка заслуговує схвален­ня, і опосередковано впливає на однолітків. Ми обов’язково звертає­мо увагу дитини на те, що у неї вже добре виходить, а чого треба вчи­тися, не протиставляючи її досягнення результа-там праці інших ді­тей, щоб не принижувати гідність одних і не викликати зверхність у інших. До невдач дітей ставимося терпляче, якщо вони зумовлені недо­статньо розвиненими вміннями, намагаємося заохотити дитину і до­помогти в її власному розвиткові. Наприклад: «Не сумуй, Марійко, коли чогось навчаєшся, то не відразу виходить. Давай я тобі ще раз покажу. Ти зможеш зро­бити краще». Для того, щоб словесні оцінки лишалися стимулом, їх потрібно урізноманітнювати. Із цією метою ми використовуємо народні прислів’я та приказки. Для констатації набутих умінь, бажання пра­цювати, незалежного   темпу знадобляться такі вирази: «Де вмілі руки і охота, там скора робота», «Старається, як мурашка», «Хто багато робить, той багато вміє», «Землю сонце прикрашає, а праця люди­ну», «Маленька бджілка, а й та працює», «Добрий початок — полови­на діла», «Робить, як мокре горить», «Умілому усяка робота легка», «Силою не хвались — краще трудись», «Добре у світі жити тому, хто працьовитий». Коли ж хтось із дітей часто відволікається під час роботи, не нази­ваючи його імені, можна сказати: «Будеш трудиться — будеш кор­миться», «Хочеш їсти калачі — не сиди на печі», «У доброго хазяїна й соломинка не пропаде, а у дурного хазяїна й колесо з воза украдуть», «Коли став до роботи, то байдики не бити», «На де­рево дивись, як родить, а на людину, як робить», «Праця людину годує, а лінь марнує», «Кожна пташка своїм носиком живе», «Без роботи й день роком видається», «Ліни­вому все ніколи», «Хто ні­чого не робить, той ніколи не має часу», «Без праці нічого не зробити», «Від дощу земля зеленіє — від праці народ багатіє», «Під лежачий камінь вода не тече». У ході оволодіння ді­тьми новими трудовими навичками звертаємо їх­ню увагу на те, що вміння самі собою не з’являють­ся: «Доки не впріти, доти не вміти», «Не кажи — не вмію, а кажи — навчусь», «У невмілого й руки не болять», «Треба нахилитися, щоб з криниці води напити­ся», «Не святі горшки ліплять, а прості люди», «Не одяг красить лю­дину, а добрі діла», «Для всякого діла потрібні знання», «Кожний майстер колись був невмілий». А прислів’я «Зробив діло — гуляй смі­ло» є влучним акордом для завершення трудового доручення.

Консультація для вихователів та батьків «Казкотерапія: значення казки і психічне здоров’я дитини»

“Казки належать до найдавніших витворів людського духу

і сягають у глибину таких далеких від нас часів,

якої не досягає жодна  людська історія”.

В.Гнатюк

Казка – принципово універсальний жанр: містить всі проблеми розвитку особистості, взаємин між людьми, всі людські пристрасті. Дитина живе в світі фантазії, казки. Уява – це внутрішній світ дітей, вроджений природний процес, за допомогою якого вони вчаться розуміти навколишній світ, тлумачити його зміст. Контакт з глибинним рівнем казки не простий. Образи в казках впливають одночасно на свідомість і на підсвідомість, що надає додаткові можливості під час спілкування. Це визначає значення казки як «чарівного дару» на шляху особистісного розвитку, як «ліки» для дитячої душі, тому педагоги, психологи, терапевти активно вивчають і використовують казку, міф, притчу в своїй роботі, аналізуючи їх можливості. Таким чином, казкотерапія – це метод, який використовує можливості казки для інтеграції особистості, розширення свідомості, вдосконалення її взаємодії з навколишнім світом.

   У практиці можна застосовувати як народні або відомі авторські (Х. К. Андерсен, К. С. Льюїс, Е. Шварц, так і спеціально складені казки з психотерапевтичними цілями. Наприклад, розповідь про певні ситуаціях, в які часто потрапляє сучасна дитина (батьки розлучаються, емоційне самотність в силу різних причин і обставин, мати їде у тривале відрядження і т. д, або описані почуття, що виникають у дітей з приводу абсолютно різних подій.

   Такі історії надають психотерапевтичну дію. По-перше, дитина розуміє, що дорослі цікавляться її проблемами, що батьки на її  стороні. По-друге, вона освоює позитивний, оптимістичний підхід до проблем і труднощів у житті, вчиться знаходити сили вирішити свої внутрішні конфлікти, які блокують його психічну енергію. У казці завжди є вихід з проблемної ситуації, а слабкий або герой, якому заподіяли шкоду, в кінці оповідання трансформується в сильну, успішну і самоаналізіючу особистість. По-третє, казкові історії вселяють, що завжди є вихід з кожної ситуації, потрібно тільки його знайти.

 

Виділяють наступні корекційні функції казок:

• психологічна підготовка до напружених,
• емоційним ситуацій;
• символічне реагування на фізіологічні та емоційні стресові ситуації;
• перетворення своєї фізичної активності в символічну форму.

У казкових історіях можна виділити наступні групи тим, які вони піднімають:

• Конфлікти, труднощі, пов’язані зі спілкуванням (з однолітками і з батьками);
• Почуття неповноцінності, неприйняття себе. Практично все агресивна поведінка – результат відчуття власної «меншовартості» і спроби довести зворотне;
• Страхи і тривоги через найрізноманітніші приводи;
• Нездатність осмислити своє життя, її цінності;
• Життя в мріях, відхід від реальності;
• Проблеми, пов’язані зі специфікою віку. Так, дошкільник стикається з необхідністю обходитися в дитячому садку без мами, бути самостійним.

Використання казки як метафори

Текст казки, як і образи в ній, викликає інтенсивний емоційний відгук як у дітей, так і у дорослих. Виникають вільні асоціації, які стосуються особистого психічного життя людини, після чого ці метафори і асоціації обговорюються. При цьому важливо, щоб під час обговорення дитина була впевнений, що може висловити будь-яку свою думку, що його не поставлять під осуду.

Малювання за мотивами казки.

Вільні асоціації проявляються в малюнках, а подальша робота проводитися з урахуванням отриманого графічного матеріалу.

Пошук мотиву

Чому герой вчинив саме так? З’ясування спонукальних мотивів передбачає більш активну роботу з текстом, обговорення поведінки персонажів є приводом для аналізу не тільки їхніх дій, а й людських цінностей. Необхідно ввести поняття «поганий» і «хороший», «добрий» і «злий»

Драматизація епізодів казок

Участь в іграх-драматизація дає дитині можливість потрапити в емоційно значимі ситуації, наприклад, зіграти негативну емоцію, щоб звільнитися від неї. Дитина інтуїтивно вибирає для себе «виліковує роль».

Постановка казки за допомогою ляльок

У ролі ляльковода дитина бачить, що поведінка ляльок залежить від кожного його дії, що допомагає йому самостійно коригувати свої рухи і надавати діям ляльки максимальну виразність. Цей вид ігор-драматизації дозволяє виконати і висловити за допомогою ляльок емоції, які дитина ні в якому разі не може дозволити собі проявити в повсякденному житті. За допомогою лялькових етюдів особливо вдало можна інсценувати з маленькими дітьми різноманітні казки, включаючи і складені спільно всією групою.

Використання казки як мораль

Казкова метафора підказує варіант для вирішення ситуації.

Творча робота за мотивами казки

Подібна робота корисна, однак не слід використовувати для цих цілей чарівні казки. Переробити або дописати народну або авторську казку має сенс тільки тоді, коли дитині, або дорослому чомусь не подобатися сюжет, наприклад, якийсь поворот у подіях, ситуаціях, частіше кінець казки і т. д. Це важливий діагностичний інструмент. «Переписуючи» казку, придумуючи свій кінець, додаючи необхідний персонаж, дитина сам вибирає відповідне його внутрішньому стану розвиток дії і знаходить варіант, що сприяє вирішенню конкретної ситуації. В результаті вона звільняється від внутрішньої напруги, а саме в цьому полягає психолого – корекційний сенс цього способу – переписати казку.

Створення казки

У кожній чарівній казці є певні закономірності розвитку сюжету. Головний герой з’являється в будинку (в родині, зростає, при певній ситуації залишає будинок, відправляється в подорож. Під час мандрівок вона  знаходить і втрачає друзів, долає перешкоди, бореться і перемагає зло, і повертається додому, досягаючи мети. Таким способом в казках дається не тільки життєпис героя, а образним способом розповідається про основні етапи формування особистості.

Використовуючи казкотерапію, ми даємо можливість казці виконати свою давню психотерапевтичну функцію. Якщо мова йде про дитину, то досить просто читати їй  казки перед сном, і, таким чином, задіяти цей глибинний процес. Слухаючи, повторюючи і пишучи казки, діти вільно висловлюють свої почуття і звільняються від частини своєї природної агресії. Деякі казки викликають страх, але цей страх має змішаний характер, і неправильно вважати, що подібні емоції шкідливі. Бажання епізодично згадувати будять уяви ситуації – це ознака хорошого психологічного здоров’я, навпаки, небажання слухати казки, які містять елементи безсилля і тривожності, може бути ознакою емоційно-психічної нестабільності. Постійне прагнення уникнути складних ситуацій зазвичай є ознакою невпевненості і страху.

Казки близькі емоціям дітей і їх світовідчуттям. Для них поки ще логіка дорослих чужа, і казки допомагають їм своїми чарівними образами зрозуміти навколишній світ. У казках завжди є чітко позначена межа між поганим і хорошим, і діти звикають до того, що хороше має завжди перемагати погане. Це сприяє формуванню складних дитячих почуттів. Сприятливий кінець історії допомагає їм повірити, що і вони зможуть подолати труднощі, добитися успіху, зробити щось хороше. Казка стає джерелом позитивних переживань. Коли діти беруть участь у створенні казки, можна добитися дивовижних результатів.

Казкові уроки, витягнуті в ході дієвого аналізу, за словами Брігіни Браун, являють собою «банк життєвих вражень» або «емоційну комору для накопичення життєвого досвіду». Через певний життєвий період ці враження і досвід активізуються і проблемної ситуації, ідентичною казкової, допомагають її вирішення.

Консультація

«Роль казок у вихованні дітей»

Казка – велика духовна культура народу, яку ми збираємо по крихтах, і через казку розкривається перед нами тисячолітня історія народу.

(Олексій Миколайович Толстой)

Казка завжди присутня в нашому житті: ми її чули в дитинстві, розповідаємо своїм дітям, онукам. Скільки себе пам’ятаємо, поруч з нами «Колобок», «Ріпка», «Лисиця і вовк» … Українські  народні, казки народів світу, авторські: побутові, чарівні, про тварин.  Ніхто точно не знає, коли з’явилася перша казка. Вона з давніх часів живе серед людей. З історії відомо, що у наших предків було прийнято не карати повинною, а наставляти на шлях істинний допомогою казки, оповідання, повчальної історії. Читання казка вважається найдавнішим методом пізнання і виховання. Спілкуючись з нашими дітьми через казку, ми передаємо їм знання про духовний світ, про призначення людини в суспільстві, виховуємо їх, розвиваємо внутрішній світ, виліковуємо від страхів, переживань. Казка дає знання про життя, закони буття, пробуджує творчість, фантазію, виховує любов до Батьківщини, праці, вчить поважати старших, захищати слабких, допомагати хворим і немічним.

Однозначно, народна казка сприяє формуванню певних моральних цінностей, ідеалу. Дівчаток націлює на «красну дівицю», яка обов’язково рукодільниця, і розумом, і особою красуня, для хлопчиків – добрий молодець (обов’язково відважний, сміливий, сильний, чесний, добрий, працьовитий, готовий в будь-яку хвилину захищати свою Батьківщину). Таке досконалість для дитини – далека перспектива, до якої він буде прагнути, звіряючи з ним свої справи і вчинки. Вища мета, поставлена ​​в юному віці, багато в чому визначить його як особистість. Дорослим необхідно знати мрію малюка, щоб вчасно коригувати і усувати негативні моменти. Вважається хорошим тоном у вихованні читати дитині казку на ніч. При приглушеному світлі каганця, м’якому звуці рідного голосу чарівна історія заколише малюка, подарує йому добрі здорові сни. Крім того, відчуття того, що поруч з ним присутній близька людина, позитивно впливає на формування дитячої психіки. Це допомагає йому заспокоїтися, відчути себе в безпеці. Дитина відчуває, що його люблять, про нього піклуються. Очевидно, що користь казок перед сном дійсно незаперечна.

Вчені вже давно ведуть розмову про терапевтичну роль казок, застосовуючи їх на психологічних тренінгах, у вигляді лікування душевного стану маленького пацієнта. На жаль, сучасне телебачення завантажено в більшій мірі іноземними мультфільмами, часто агресивними, з жорстокими бійками, з малозрозумілими героями, але ж діти наслідують улюбленим персонажам, переймають способи їх поведінки, манеру говорити. Ось чому батькам і педагогам потрібно дуже строго підходити до вибору казок, до перегляду мультфільмів. І науково, і життям доведено, що діти різного віку дуже люблять слухати казки і незвичайні історії, які розширюють діапазон їх знань і кругозору, допомагають отримати необхідні знання про людину, про життєві проблеми, шляхи їх вирішення. Дають поняття про те, що крім реального світу, існує ще й чарівний, наповнений чудесами і пригодами, що добро завжди перемагає над злом.

Корисність казок безперечна. На їх прикладі можна «виправляти» «неправильні» риси характеру. Так, малюкам жадібним і егоїстичним, корисно почитати казки «Про рибака і рибку», «Про трьох жадібних ведмежат», «Казку про золотого півника», «Морозко», «Алі-баба і сорок розбійників», боязким і боягузливим, – « Про боягузливого зайчика »,« Боягузливий Ваня », неслухняним і довірливим підійде« Пригоди Буратіно »,« Снігова Королева ». У кожного з нас була улюблена казка, яку ми слухали, читали неймовірну кількість разів. У чому секрет цього літературного жанру? Чому наші діти, та й ми, дорослі, так любимо казки, яка їхня роль, в чому користь?

Згадаймо, що в старі, давні часи наші предки не поспішали карати дітей, а розповідали повчальну історію, щоб винний зміг осмислити свою поведінку, зробити висновки і не повторювати помилок. Казка – дуже хороший метод виховання і навчання дітей. Розповідаючи казки, ми передаємо досвід наших предків, доповнюючи його своїм, не менш багатим. За допомогою казки дитина збагачує внутрішній духовний світ, позбавляється від переживань і страхів, отримує знання про життя і її законах, розвиває фантазію і творче начало, вчиться співпереживати і передбачати події. Завдяки казці дитина може програти негативні ролі і почуття, при цьому він не буде покараний. Життєві історії дуже добре розділяють уявлення про чоловічу і жіночу манері поведінки.

У кожній казці є головний герой. Найчастіше це активний, хоробрий, вміє виживати в найважчих ситуаціях персонаж. Навіть, якщо спочатку він виглядав негативно, то завершується історія його виправленням, осмисленням негативних сторін характеру. Кожна казка вчить тому, що добро перемагає зло, що важливо при становленні характеру. Роль казок у формуванні особистості дитини доведена багатовіковим досвідом. Ці повчальні історії вчать добру, прощення, терпимості, розуміння того, що добре, що погано. Стимулюють концентрацію уваги, розвивають позитивні якості, заохочують до роздумів, спонукають до питань, пошуку відповідей. Саме казки починають знайомство дитини з літературою, прищеплюють йому любов до читання. Казка – це гра, необхідна для розвитку особистості.

Виховання дітей через казку незаперечно, адже вона несе величезний запас знань попередніх поколінь. Саме вона надає ненав’язливе вплив на формування мислення дитини, вбираючи інформацію через народну творчість. За допомогою казки легше пояснити малюкам прописні істини, ніж моралі. Казка – це потужний інструмент навчання малюків і дошкільнят. Саме на прикладі героїв казок найкраще засвоюється важлива життєва інформація. Яскравими прикладами моделюється правильна поведінка, є такі казки, як «Колобок», «Сіренький козлик», «Теремок», «Вовк і семеро козенят», «Ріпка» .У них дуже яскраво показуються різні протиставлення: хоробрість і боягузтво, багатство і бідність , працьовитість і лінь, кмітливість і дурість, успіх колективізму і труднощі самотності. На прикладі казкових персонажів діти вчаться відрізняти добро і зло, співпереживати позитивним героям, подумки долати з ними труднощі і перепони. Повіривши в просту істину, що добро перемагає зло, дитина стійкіше навчиться долати життєві негаразди. Можна сміливо сказати з перших хвилин знайомства з казкою починає загартовуватися характер малюка. Відомий факт, що багато в дитинстві відчувають почуття страху: лікарів, темряви, залишатися одні в кімнаті. Знову ж казки можуть допомогти в цій ситуації. Дитина з боку спостерігає, здавалося б, безвихідну ситуацію, і ось знаходиться спосіб благополучного її рішення. Герої щасливі, здорові, зло переможене. Знаючи про позитивному результаті справи, малюк поступово перемагає і свої страхи.

Багато досвідчених педагогів відзначають, що для дітей ХХI століття характерні зниження розумової працездатності, надмірна збудливість, дратівливість, емоційна виснаженість, нестійкий настрій. Присутній загальмованість, або навпаки, – дратівливість, агресивність. Діти часто залишаються вдома самі, відчуваючи дефіцит спілкування з батьками, однолітками, замикаючись на телевізорі або комп’ютері. За допомогою сучасних технологій на них звалився шквал інформації, причому найчастіше негативною. Діти стали менш чутливими, чуйними, не володіють комунікативними навичками. Тому робота, спрямована на розвиток емоційної сфери, надзвичайно актуальна і важлива. І головний помічник – це казка. Ще К. Д. Ушинський назвав казки першими блискучими спробами народної педагогіки. Захоплюючись казками як пам’ятниками народної педагогіки, він писав, що ніхто не в змозі змагатися з педагогічним генієм народу. Казки є важливим виховним засобом, протягом століть виробленим і перевіреним народом. Педагоги знають різні форми роботи з казкою: читання, переказ, обговорення, театралізоване виконання казок, перегляд фільмів-казок, проведення конкурсу знавця, виставки малюнків і т. д. Життя, народна практика виховання переконливо довели педагогічну цінність казок. Діти і казка – нероздільні, і тому дорослі повинні з раннього віку знайомити своїх дітей з великої духовної культурою народу.

Кілька порад молодим батькам і педагогам:

• читати казку, концентруючи на ній увагу дитини;
• з виразом, виділяючи інтонаційно кульмінаційні моменти;
• чітко промовляючи слова;
• тільки одну, для більш глибокого осмислення;
• обрану дитиною (навіть нехай в сотий раз);
• аналізуючи;
• попросіть переказати;
• бажано перед сном.

“Ні казок краще тих, які створює саме життя”.

         (Ганс Хрістіан Андерсон)

Консультація

 «Казкотерапія. Роль казки в житті дітей дошкільного віку »

Дошкільний вік – це час активного пізнання дитиною широкого соціального світу. В даний час, проблема розвитку і зміцнення психічного здоров’я дітей, найбільш актуальна, тому що саме зараз спостерігається активне зростання функціональних розладів і нервово-психічних захворювань серед дітей дошкільного віку, в зв’язку з цим потрібні широкі профілактичні та психо корекційні заходи в системі дошкільної освіти. Дорослі зосереджуються на власних проблемах, а дитина, не отримуючи знань, не може осмислити свої переживання і з часом звикає до цього стану. Сучасні дослідні дані показують, що результатом позитивно-спрямованого емоційно досвіду для дітей є довіра до навколишнього світу, відкритість і готовність взаємодіяти з людьми.

У роботі з дошкільнятами важливо використовувати різноманітні, форми психотерапевтичної роботи. Одне з таких форм є «Казкотерапія». Ця форма надає дошкільнику можливість програти, пережити і усвідомити що відбуваються з ним життєві ситуації, найбільш лояльним для психіки дитини способом. Казкотерапевтична методики дозволяють зануритися в проблему настільки наскільки дитина готова до її переживання.

Казкотерапія – це методика, яка використовує форму казок для інтеграції особистості дитини, розвитку творчих здібностей, розширення свідомості і вдосконалення взаємодії дошкільника. Казкотерапія – це найдавніший, або навіть найдавніший метод виховання, спосіб передачі традицій, соціального досвіду і менталітету. Казка – це ніжний світ чудес і фантазій. Головне в казці не те, що в ній відбуваються чудеса, а то, що вона може творити чудеса з усіма, хто з нею стикнеться. Необхідно тільки уважно прислухатися до казки. Секрет казкотерапії в тому, що вона дає дитині можливість самостійно висловити свої думки через мову казкового героя або іграшки – відкриває, часом, непомітно навіть для самого себе, ті переживання, про які ніколи не сказав би прямо. Будь-яка казка – це невелике оповідання про відносини між героями. Мова казок зрозумілий навіть дітям молодшого дошкільного віку. Адже він поки не вміє мислити логічно, а казка не обтяжує дошкільника серйозними логічними міркуваннями.

Казка сприяє тому, що дошкільнята вчаться слухати і чути людей. Казка допомагає знайти батькам спільну мову з дитиною, подружитися з ним, допомогти йому у вирішенні перших життєвих труднощів. Часто зустрічається те, що безпосередньо складно з’ясувати, які конкретно чинники турбують дитину, тому що багато дітей соромляться своїх страхів, які їх мучать. В такому випадку казкотерапія приходить на допомогу адже дошкільнику набагато легше розповісти про те, що турбує і хвилює його самого, а на прикладі далекого казкового героя. Отже, найважливішим завданням казкотерапії можна назвати виявлення актуальних проблем дошкільника і способи психологічної допомоги. Казкотерапія дозволяє поглянути на ситуацію, що склалася з різних сторін і показати дитині різні шляхи вирішення даної проблеми. значення. За допомогою казкотерапії з’являється можливість виробити ефективний план вирішення ситуації. Найголовніше, в результаті казкотерапії дошкільник бачить підтримку і небайдужість дорослих.

Казка для дошкільника має велике пізнавальне і виховне значення. Це улюблений жанр всіх дітей. І не випадково в програмі використовуються різні казки, (літературні, побутові та авторські). Дітей приваблює цікавий сюжет, виразність персонажів, яскравість образів. Слухаючи казки, дошкільнята занурюються в захоплюючий світ, стаючи безпосередніми учасниками відбуваються в казці подій. Казки вчать ввічливості, скромності, безкорисливості, висміюють вади. Казкотерапія можливо розглядати і як метод, що дозволяє дошкільнятами розвивати творчі здібності, удосконалюючи їх взаємодія з навколишнім світом.

Консультація «Можливості казкотерапії»

Знайомтесь – казкотерапія!

Є ще чимало людей, у яких термін “казкотерапія” викликає посмішку, і ставлення як несерйозного, “дитячому” методу. Але, познайомившись зі казкотерапією ближче, більшість з них змінює свою думку. Це найдавніший в людській цивілізації метод практичної психології, і один з наймолодших методів в сучасній науковій практиці. Використовуючи казкотерапія, можна розвинути емоційно-вольову сферу дитини, скорегувати що виникли у нього емоційні проблеми, розвинути його особистість, сформувати творчу систему цінностей. Відомо, що  приблизно до 10-12 років у дітей переважає “правопівкульний” тип мислення. Отже, найбільш важлива для їх розвитку та соціалізації інформація повинна бути передана через яскраві образи. Саме тому казкові і міфологічні історії є кращим способом передачі дитині знань про Світ. Подорожуючи по казці, діти”мудріють”, пізнають життя, набувають соціальні навички.

Для дорослих особливо важливі когнітивний і творчий аспекти казкотерапії. Аналіз казок (когнітивний аспект) дозволить змінити, або суттєво збагатити погляд на звичні ситуації, стикнутися з духовними цінностями. Твір, малювання, виготовлення ляльок, драматизації казок (творчий аспект) дозволять вивільнити творчу енергію уяви. Все це сили, які допоможуть дорослому конструктивно змінювати своє життя. Казкотерапія як напрямок практичної психології привабливо тим, що у неї немає вікових меж: в кожному віці своя казка, міф, притча, легенда, байка, балада, пісня і т. д.

Сьогодні, коли багато хто з нас свідомо, а багато і несвідомо, шукають моральні орієнтири, переосмислює життєві цінності, саме звернення до казці дозволить заново відкрити, згадати про прості і глибоких істинах. Саме звернення до казці дозволить наситити Душу Добром, створюючи ресурс протистояння злу і хаосу.