15 Липня 2020

Що робить психолог в закладі дошкільної освіти?

Всім батькам добре відомо, що повинні робити для дитини педіатр, логопед, вихователь.  Чи потрібен в цьому переліку ще й дитячий психолог?  А якщо потрібен, то чим дитячий психолог відрізняється від інших фахівців?  Спробуємо відповісти на ці питання.

Дитячого психолога не варто плутати ні з психіатром, ні з невропатологом, ні з будь-яким іншим лікарем це не медична спеціальність.  Дитячий психолог не ставить діагноз, не передплачує рецепти.  Він займається не станом внутрішніх органів і зовнішнього вигляду дитини, а іншими дитячими проблемами.  Перелік дитячих проблем досить великий і безпосередньо залежить від віку:

– дитячі страхи, тривожність;

– невпевненість в собі;

– проблеми в спілкуванні;

– труднощі в навчанні;

– порушення в поведінці дитини;

– труднощі в період адаптації до дитячого садка або школи.

Дитячий психолог – фахівець, який допомагає дорослим зрозуміти, що відбувається з їхньою дитиною і c ними.  Психолог працює з актуальним станом дитини і батьків, проводить первинну діагностику, задає питання про життєвій ситуації і структурі сім’ї.  У процесі спілкування психолог допомагає батькові чи матері (педагогу або дитині) усвідомити свою проблему, зрозуміти її причини та знайти рішення.

Діяльність психолога ЗДО спрямована безпосередньо на дітей, але для більшої ефективності в неї включаються і інші учасники виховного процесу – педагоги і батьки, які беруть участь у вирішенні проблем дітей.

Проблеми, що не входять в професійну компетенцію психолога, вирішуються за допомогою переадресації запиту на роботу з дитиною та її сім’єю іншим фахівцям певного профілю (логопеда, лікаря, соціальним службам і т.п.)

Батьки, діти яких проходять психологічне тестування, часто хвилюються, що результати стануть відомі іншим людям.  Знайте, одна з етичних професійних норм психологів – це конфіденційність.  Вся інформація за результатами психологічного тестування дитини передається батькам в усній (або письмовій) формі при індивідуальній бесіді.

Поступаючи в дитячий садок батьки (законні представники) підписують Згода на психологічний супровід дитини.  У свою чергу батьки мають право відмовитися від психологічного супроводу дитини в дитячому саду.  У цьому випадку робота з дитиною можлива тільки після особистого звернення батьків до психолога або директора ЗДО.

Мета роботи психолога: збереження і зміцнення психічного здоров’я дітей, їх гармонійний розвиток в умовах ЗДО, а також надання своєчасної допомоги дітям, батькам і педагогам у вирішенні психологічних проблем розвитку, що виникають в різних життєвих ситуаціях.
 НАПРЯМКИ РОБОТИ ДИТЯЧОГО ПСИХОЛОГА:

Психодіагностика

Психолог володіє досить великим набором психодіагностичних засобів та методик.  Він може провести індивідуальну і / або групову діагностику з метою раннього виявлення відхилень у розвитку дитини.

Розвиваючі заняття

За допомогою психологічних ігор фахівець допоможе розвинути у дитини необхідні навички і якості.  Увага, пам’ять, посидючість, логічне та образне мислення – в арсеналі дитячого психолога розвиваючі ігри для самих різних вікових груп.

Сімейне консультування

Для вирішення проблеми дитини часто досить батькам самим розібратися в причинах і змінити щось у своїй поведінці, в ситуації, що оточує дитину.  Грамотно проведена консультація дуже часто знімає необхідність спеціальної психологічної роботи з самою дитиною.

Просвітництво

Підвищення психолого-педагогічної культури і компетенції дорослих, які беруть участь у вихованні дитини.

Готуємось до школи разом! На порозі 2021-2022 н.р

Психологічна готовність дитини до шкільного навчання полягає в тому, щоб до часу вступу до школи в неї склалися психологічні риси, які властиві школяру. У дошкільному віці виникають поки що тільки задатки цього перетворення в учня: бажання вчитися, стати школярем, уміння керувати своєю поведінкою і діяльністю, достатній рівень розумового розвитку і мовлення, наявність пізнавальних інтересів і, звичайно, знань і навичок, необхідних для шкільного навчання. Накопичення цих передумов — непроста справа. Що можна і чого не можна робити до школи?Не слід: • до приходу в школу змінювати режим життя дитини: позбавляти її денного сну, довгих прогулянок, ігор у достатній кількості; • оцінювати все, що робить малюк, так, як слід оцінювати діяльність учня; • проходити з дитиною програму першого класу, насильно змінювати гру навчанням.Необхідно: • прищепити дитині інтерес до пізнання навколишнього світу, навколишнього світу, навчити спостерігати, думати, осмислювати побачене і почуте; • навчити долати труднощі, планувати свої дії, цінувати час; • вчити дитину слухати своє оточення, поважати чужу думку, розуміти, що свої бажання потрібно узгоджувати з бажаннями інших людей — дітей і дорослих, прагнути реально оцінювати свої дії і досягнення. Світогляд дитини, її знання — це те, що вона дізналася з вашою допомогою за усі дошкільні роки — знання про навколишній світ, від найближчих його виявів, які вона безпосередньо засвоїла, коли їй пощастило подорожувати з вами, з ваших розповідей,бесід, з книжок, радіо, телевізора, тощо.Світогляд дитини — це те, що вона: • знає про себе (прізвище, ім’я, адресу), свою родину (як звуть батьків, ким вони працюють), своє місто, село, вулицю; • знає про явища природи: пори року, їх послідовність, місяці кожної пори року; дні тижня, частини доби; • знає про світ; • знає про сучасну техніку, транспорт.Варто пам’ятати, що новий важливий період у житті краще починати з відчуття “Я можу робити ось це й це”, ніж із відчуття “Я не вмію того, що вміють інші діти”.

ІНКЛЮЗИВНА ОСВІТА В ЗДО

Інклюзивна освіта– це система освітніх послуг, що ґрунтується на принципі забезпечення основного права дітей на освіту та права здобувати її за місцем проживання, що передбачає навчання дитини з особливими освітніми потребами в умовах загальноосвітнього закладу.

В основу інклюзивної освіти покладена ідеологія, яка виключає будь-яку дискримінацію дітей, яка забезпечує однакове ставлення до всіх людей, але створює спеціальні умови для дітей з особливими потребами.

Інклюзія потребує змін на всіх рівнях освіти, оскільки це – особлива система навчання, яка охоплює весь різноманітний контингент учнів та диференціює освітній процес, відповідаючи на потреби учнів усіх груп та категорій. «Інклюзію в освіті можна розглядати як один із багатьох аспектів інклюзії в суспільстві взагалі».

СПІВПРАЦЯ З БАТЬКАМИ

Сучасна освітня філософія, зорієнтована на особистість дитини, ґрунтується на положенні, що батьки є її першими і головними вчителями. Дедалі більше педагогів з повагою ставляться до освітнього процесу, який відбувається вдома, і будують свою роботу з урахуванням інтересів дітей та їхніх родин.
Оскільки до дошкільних і загальноосвітніх закладів почали залучати дітей з особливими освітніми потребами, постійна співпраця з їхніми сім’ями має ще більше значення.

У процесі навчання таких дітей дуже важливо враховувати інтереси, пріоритети й турботи сімей. Батьки дітей з порушеннями психофізичного розвитку мають працювати в тісному контакті з вихователями та іншими фахівцями під час розробки та реалізації навчальних планів, їх адаптації, організації навчально – виховного середовища тощо.

ПРИНЦИПИ ПЕДАГОГІЧНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ ОРІЄНТОВАНОЇ НА ІНТЕРЕСИ СІМ’Ї:

Визнання того, що сім’я є елементом стабільності в житті дитини, в той час як педагоги можуть весь час змінюватися.
Ефективне співробітництво педагогів з батьками та іншими фахівцями.

Регулярний обмін з батьками повною та неупередженою інформацією стосовно їхніх дітей.

Запровадження в дошкільному закладі політики та системи послуг, які забезпечують сім’ям необхідну емоційну підтримку.
Розуміння й урахування потреб дітей під час розробки навчальних та інших програм.

Заохочення і створення умов для взаємної підтримки батьків.
Розуміння унікальності кожної сім’ї, повага до різних методів навчання та виховання дітей, що застосовуються батьками.
Турбота про те, щоб послуги, які надаються родинам, були комплексними, скоординованими, гнучкими, доступними і відповідали потребам кожної родини.

СТВОРЕННЯ ПОЗИТИВНОЇ АТМОСФЕРИ В ДИТЯЧОМУ СЕРЕДОВИЩІ:

У групах, які відвідують діти з різними рівнями розвитку та здібностей, педагоги мають підтримувати один одного у застосуванні найефективніших стратегій навчання і виховання. Якщо у закладі дошкільної освіти створено доброзичливу, невимушену атмосферу, якщо тут визнають унікальність кожного (і педагога, і дитини) та підтримують їх, це суттєво підвищує ефективність навчання і виховання.

Заклад дошкільної освіти, група мають стати рідними для дітей та їхніх родин. Батьки почуватимуться спокійніше, якщо будуть також залучені до навчально-виховного процесу. Постійна соціальна взаємодія в різноманітних умовах, за різних обставин, в різних ситуаціях зближує дітей, виробляє емпатію, прихильність один до одного, усвідомлення індивідуальності кожного, відчуття захищеності.

Поради колегам. Зняття тривоги

Поради щодо зняття тривоги та подолання паніки
У тому випадку, якщо ви маєте постійну фонову тривогу через те, що відбувається, можна спробувати послабити чи зняти її за допомогою дихальних вправ для релаксації. Великий вибір таких у мережі, ви зможете підібратиті, які найбільш дієві саме для вас. Навіть найпростіша зарядка активує в нашому організмі виробіток цілого коктейлю гормонів. А ті натомість позитивно впливають на мозок, допомогають «скинути» надлишок тривоги і підвищити якість самопочуття. Також супердієвим, у випадку постійної тривоги, є вивчення чогось нового і справи, де задіяна дрібна моторика. Якщо ви давно хотіли прочитати нову книгу, прослухати якийсь навчальний курс, підтягнути знання іноземної мови тощо – час настав. Тим паче, багато платформ відкрили доступ до своїх навчальних програм на час карантину. Щодо вправ з дрібною моторикою: якщови любите шити, вишивати, в’язати, малювати – саме час братись до улюбленої справи. Виконання одноманітних дій, які потребують повної концентрації, ефективно гасить фоновутривогу. Такий же заспокійливий ефект дає складання пазлів, головоломок, пасьянсів…
Поширеним наслідком постійної фонової тривоги є безсоння. Якщо ви стикнулись з даною проблемою, ось кілька порад, які допоможуть відновити якість сну:
• За годину до сну у квартирі слід вимкнути всі основні джерела освітлення, залишити лише додаткові (лампи, нічники, торшери…). Це допоможе організму підготуватись до відпочинку на рівні фізіологічних реакцій.
• За 2 години до сну вимкнути телевізор, комп’ютер. Відкласти гаджети, які мають можливість виходу в Інтернет. Можна почитати книгу, написати список справ на завтра, увімкнути аудіокнигу. Якщо практикуєте – медитувати чи читати молитви.
• За 30 хвилин до сну провітрити кімнату.
• Безпосередньо перед сном прослідкуйте, щоби спальня була максимально затемненою. Якщо є можливість, слід усунути навіть світлові діндекаторів живлення на техніці.
Якщо ви відчуваєте, що вас «накриває» паніка: пришвидшується серцебиття, не вистачає повітря, плутається свідомість тощо. Насамперед слід зняти фізичний прояв.
Для цього є кілька методів:
• Коли ви відчуваєте, що близькі до паніки – зупиніться.
• Щоби ви не робили, де б не знаходились. Огляніться довкола. Припустимо, ви знаходитьесь в кімнаті. Що ви бачите? Якісь предмети інтер’єру, декору, техніку тощо. Оберіть один – швидко, не роздумуючи. Почніть його описувати якомога детальніше. Наприклад, «я бачу м’яке крісло. Воно велике, з масивними підлокітниками, бордового кольору, має декоративні гудзики (скільки їх ви бачите?). Воно – важке чи легке? Яка на дотик оббивка? Як би ви доторкнулись до крісла, то відчули б тепло чи холод?..» Такі дії допоможуть мозку перемкнутись з режиму «паніка» в режим «аналіз».
• Якщо ви вчасно виконали вправу – паніка відступить. Ви зможете контролювати ситуацію.
• Контроль дихання. Якщо паніка таки почалась, спробуйте згадати і виконати наступне: глибокий вдих (вдихаючи, повільно рахуємо до 8), затримка дихання (повільно рахуємо до 4), повільно видихаємо (повільний рахунок до 10) до повного звільнення легень від повітря, затримка дихання (повільно рахуємо до 4).Глибокий вдих і повторюємо вправу. Кількість повторів – від 2 циклів до 5.
Коли панічний стан подолано, слід повернути собі відчуття свого тіла і своєї присутності в існуючій реальності. Сядьте на стілець. Охопіть передпліччя руками, навхрест (обійміть себе за плечі). Сильно стисніть і зафіксуйте на 3-5 секунд, відпустіть. Так само охопіть і зафіксуйтесь на талії, стегнах, гомілках. Повторіть цю вправу у зворотному порядку: гомілки, стегна, талія, плечі. Кількість повторів – від 3 до 5.

Дивись.info – https://dyvys.info/2020/03/24/virus-paniky-yak-perezhyty-karantyn/

РЕКОМЕНДАЦІЇ ДЛЯ БАТЬКІВ ТА ПЕДАГОГІВ ЩОДО АГРЕСИВНОЇ ПОВЕДІНКИ ДИТИНИ

 

ОБМІРКУЙТЕ ПРИЧИНИ АГРЕСИВНОЇ ПОВЕДІНКИ ДИТИНИ. Ними можуть бути:

• дефіцит батьківської уваги – у такому разі агресивна поведінка дитини є способом привернути до себе увагу;
• ігнорування батьками проявів агресивної поведінки дитини;
• установка дитини дорослими на те, що вона має обов’язково «давати здачу» і досягти своєї мети силою;
• надто суворе виховання – фізичні покарання дитини, погрози тощо;
• агресивна поведінка близьких дорослих, які є прикладом для дитини;
• фільми, мультфільми або комп’ютерні ігри агресивного змісту

РЕАГУЙТЕ СПОКІЙНО У РАЗІ НЕЗНАЧНИХ ПРОЯВІВ АГРЕСІЇ ДИТИНИ. 

Адже агресивність необхідна для нормального розвитку дитини: завдяки їй людина пізнає світ, захищається, конкурує з іншими.

Коли агресія – безпечна і зрозуміла, можна використовувати такі стратегії поведінки:

• ігнорування реакцій дитини – прояви агресії незначні;
• висловлення розуміння почуттів дитини – «Я розумію, що ти злишся, тому що…», «Я розумію, що тобі неприємно те, що…» тощо;
• переключення уваги, пропозиція розв’язати певне завдання – «Допоможи мені, будь-ласка…»;
• позитивне тлумачення поведінки – «Ти злишся, тому що ти втомився»;
• використання гумору як ефективного засобу зниження рівня напруження ситуації та переключення уваги дитини.

КОНТРОЛЮЙТЕ СВОЇ НЕГАТИВНІ ЕМОЦІЇ під час взаємодії з дитиною з агресивною поведінкою. Не проявляйте агресію у відповідь на її агресивність. Такі реакції дорослого як підвищення голосу, використання фізичної сили, нотації, негативне оцінювання особистості дитини, погрози, покарання тощо, не дають змоги розв’язати проблему. Вони лише можуть на певний час утримати дитину від проявів агресії.

ОБГОВОРІТЬ З ДИТИНОЮ ЇЇ ПОВЕДІНКУ, розкажіть, чого Ви від неї очікуєте. Однак пам’ятайте, що аналізувати поведінку в момент прояву агресії не варто: дитина все одно Вас не почує і не зрозуміє. Тому таку розмову слід починати після того, як всі учасники ситуації заспокояться. Під час розмови важливо зберігати спокій та об’єктивність, щоб описати, як дитина поводилася під час прояву агресії, які слова вживала, не оцінюючи її поведінку. Потім слід докладно обговорити негативні наслідки агресивної поведінки, а також вказати на можливі конструктивні способи взаємодії в конфліктних ситуаціях.

УСТАНОВІТЬ З ДИТИНОЮ ЗВОРОТНІЙ ЗВ’ЯЗОК – це один з дієвих способів зниження рівня її агресії. Для цього можна використати такі прийоми:

• констатування факту – «Ти поводишся агресивно»;
• постановка запитання, що констатує – «Ти злишся?»
• розкриття мотивів агресивної поведінки – «Ти хочеш мене образити?, «Ти хочеш продемонструвати свою силу?»;
• виявлення власних почуттів щодо небажаної поведінки – «Мені не подобається, коли до мене застосовують силу»;
• апелювання до правил поведінки – «Ми із тобою домовлялися!».

ВИСЛОВЛЮЙТЕ СВОЄ НЕГАТИВНЕ СТАВЛЕННЯ ВИНЯТКОВО ДО ВЧИНКІВ ДИТИНИ, а не до особистості в цілому. Дитина має зрозуміти, що батьки люблять її, але вони проти її агресивної поведінки.

СТАНЬТЕ ДЛЯ ДИТИНИ ПРИКЛАДОМ: продемонструйте зразки конструктивної поведінки у стресових ситуаціях. Контролюйте свої емоції.

ОБГОВОРЮВАТИ АГРЕСИВНІ ПРОЯВИ ПОВЕДІНКИ ДИТИНИ БЕЗ СТОРОННІХ ЛЮДЕЙ – це дасть змогу зберегти позитивну репутацію дитини. Адже дитині складно визнати свою неправоту. Для неї найстрашніше – це публічний осуд і негативна оцінка. Справді, репутація агресора може закріпитися за дитиною, і вона буде змушена діяти відповідно.

НАВЧАЙТЕ ДИТИНУ КОНСТРУКТИВНИХ СПОСОБІВ ВИРАЖЕННЯ ГНІВУ та розв’язання конфліктів та кшталт: намалювати свій гнів та порвати аркуш, побити подушку чи боксерську грушу тощо.  Також навчайте дитину проявляти емпатію, ефективно взаємодіяти з однолітками.

ДОПОМАГАЙТЕ ДИТИНІ СПРЯМОВУВАТИ ЇЇ АГРЕСІЮ В БЕЗПЕЧНЕ РУСЛО, наприклад, запропонуйте відвідувати спортивну секцію. Футбол, хокей, волейбол, баскетбол і інший командний спорт – найпопулярніша рекомендація для дітей, що мають проблеми з агресією. Дітей з яскраво вираженими лідерськими якостями варто віддавати в індивідуальний спорт: великий теніс, спортивну або художню гімнастику, ковзанярський спорт, фехтування тощо. Плавання підійде дитині будь-якого психотипу і статури. Воно рівномірно тренує всі групи м’язів і корисно для здоров’я, а вода знімає стрес і відновлює емоційний баланс. Потужний заспокійливий ефект надає взаємодія з кіньми, тому гіперактивного і збуджується дитини можна віддати в кінний спорт. Контакт з тваринами буде корисний і замкнутим дітям, які теж бувають агресивними.

 

для вихователів.розвиток уваги у дошкільників

Вихователю для роботи!

 

Сучасний вихователь

 Професія вихователя належить до творчих видів діяльності, оскільки професійна діяльність будь – якого педагога спрямовується на виховання унікальної, неповторної особистості.

Сучасний вихователь – це фахівець, який сьогодні працює в системі дошкільної освіти, володіє педагогічними технологіями, що відповідають новим суспільним цілям та рівню розвитку науки про дитину.

Він повинен вміти працювати в умовах ринку, розуміти що тільки високий професіоналізм, творчість, ініціатива допоможуть йому знайти своє місце та самореалізуватися в професії.

В.Сухомлинський сказав про це так «Виховання – це багатогранний процес постійного духовного збагачення та оновлення – і тих, хто виховується, і тих, хто виховує».

Вихователь повинен постійно працювати над підвищенням фахового рівня, володіти мистецтвом спілкування з людьми і дітьми. Сучасний вихователь володіє почуттям гумору. Саме він знадобиться в скрутну хвилину і додасть оптимізму в разі невдачі.

В сучасних умовах вихователь повинен мати найвищий рівень фахової підготовки та високий інтелектуально – креативний потенціал. Вихователь – впевнена в собі людина, яка вміє поводитися в товаристві, не викликаючи своїми вчинками, поведінкою та зовнішнім виглядом зневаги до себе, людина, яка дотримується чотирьох основних правил спілкування: ввічливість, природність, гідність і тактовність.

Джерелом натхнення, що живить вихователя, є діти, він живе ними. Саме діти, яких він так любить, дають вихователю невичерпну енергію, життєлюбність і позитивне мислення.

Заповіді педагога:

Будь обережний!

Не помились!

Не нашкодь!

Будь надією для дитини!

Знай, чого прагнеш!

Постійно шукай у дитини скарби в душі!

Пам’ятка для вихователів

«Негативні ознаки заняття проведеного без творчості»

Або«Чого не повинно бути ніколи»

• Відсутність плану заняття;
• Відсутність чітких цілей заняття;
• Невміння вихователя поставити і виконати програмові завдання;
• Відсутність бажання проводити заняття;
• Неспроможність вихователя бачити заняття в перспективі його розвитку;
• Використання тільки фронтальних способів організації дітей;
• Приділення уваги тільки вербальним методам спілкування з дітьми;
• Одноманітність структури заняття. Бідний його зміст;
• Дисциплінарні відносини з дітьми;
• Використання застарілих шаблонів занять;
• Відсутність комплексних завдань;
• Відсутність ігрових дій, ігрових вправ та інш.;
• Гальмування творчості дітей на заняттях;
• Відсутність самостійності, розкутості дітей, вільного спілкування;
• Спілкування вихователя з дітьми по типу «над дітьми», а не «поруч з ними»;
• Відсутність педагогічного такту, етики з боку вихователя;
• Невміння використати авторські програми, педагогічний досвід в практику своєї роботи;
• Невміння використати акторські здібності, невміння перетворити заняття в маленький театр чи казку.

Взаємини дитини з однолітками

(Психологічні рекомендації вихователям)

1.Оскільки дитина діє за прикладом людей, які її оточують,то на перше місце виходять добрі взаємини між батьками й педагогами,з якими спілкується дитина.

2. Намагайтеся в дитячому колективі створити таку атмосферу, яка б не обмежувала дій дитини. (Уникайте неаргументованих висловів: „Так не можна” (чому?), «Так не гарно» (чому?). Проведіть із дітьми бесіду про те, до яких стосунків з однолітками у групі вони прагнуть.

3.Ефективним методом подолання байдужості дитини та неприязного ставлення до однолітків є організація театралізованої діяльності (інсценізація добре знайомих та улюблених казок).

4. Змістовим матеріалом для ігор – демонстрацій та інсценувань можуть бут не тільки казки, а й спеціально створені вихователями оповідання, в яких ідеться про виникнення якогось непорозуміння чи конфліктної ситуації.
5. Доцільно для налагодження контактів серед дітей використовувати моделювання ситуацій спілкування на комбінованих заняттях із мовленнєвих та продуктивно – творчих видів діяльності.
6. Час від часу вихователеві варто вдаватися до бесіди – аналізу, бесіди – узагальнення, аби показати переваги позитивних вчинків та формування у дітей гуманних взаємин.
7. Доцільно, порадившись із дітьми, встановити добрі традиції у групі, наприклад,зустрічати одне одного усмішками, веселими репліками. Це також сприятиме покращенню стосунків.

8.Одним із засобів формування позитивних взаємин є здійснення особистісно зорієнтованого підходу у виховані, який базується на самоповазі дитини, наданні їй права на вільний вибір партнера, дій, способу спілкування.

9.Створюйте умови, що сприяють встановлення та розвитку дружніх,приязних стосунків між дітьми. Проводьте ігри, аби зняти у них напруження, це їм змогу виявити здатність до співпереживання.

10. Визначте дітей, які схильні усамітнюватися. Спонукайте інших дітей запрошувати їх до спільних ігор.
11. Обговорюйте негативні вчинки, не зачіпаючи гідності дитини (скажімо, на прикладах персонажів художніх творів).

“Пам’ятки для вихователів щодо забезпечення сприятливої адаптації дитини

до умов дошкільного закладу”

• приймаючи новачка, спочатку назвіться самі;
• розмовляти з дитиною треба на рівні її очей;
• поцікавтеся, як звуть дитину вдома. Індивідуалізовані звернення допомагають налагодити стосунки − немає кращої музики для лю­дини, ніж її ім’я!”;
• розпитайте маму, що вміє малюк робити самостійно, але не забу­вайте і про певне “застрягання” в розвитку у стресових ситуаціях;
• поцікавтеся у батьків про індивідуальні особливості малюка (як любить засинати, що любить їсти або що категорично не їсть і обов’язково, які продукти харчування викликають алергію);
• упродовж перших 3-5 тижнів перебування у дитячому садку варто зберігати “домашні” звички дитини;
• у групі новачків обов’язковим є називання наступних подій-пе­реходів від одного режимного процесу до іншого;
• забезпечте вільний режим перебування дитини в дитячому садку (довільний час приходу в групу, додаткові вихідні дні тощо);
• основне завдання вихователя − заслужити довіру малюка.

Дотримання правил прийому новачків педагогами всіх категорій до­зволить встановити довірливі стосунки з дитиною і її сім’єю та зберегти здоров’я малюка у цей період, що є головним завданням і окремого пе­дагога і дошкільної установи загалом. Оскільки навіть такий складний період, як входження малюка у нову ситуацію життєдіяльності, не має негативно позначатися на його розвиткові.

 

ОРГАНІЗАЦІЯ ІГРОВОЇ ДІЯЛЬНОСТІ ДОШКІЛЬНИКІВПРОТЯГОМ ДНЯ.МЕТОДИЧНІ ПОРАДИ ДЛЯ ВИХОВАТЕЛІВ

 

Діти мають змогу гратися протягом всього дня як у першу, так і в другу половину. Ігри до сніданку розпочинаються з приходом дитини до садка. Завдання вихователя в цей період — так раціоналізувати педагогічний процес, щоб активно впливати на його хід та стосунки дітей.

Виховаці 4-го року життя надають перевагу іграм, у яких діти могли б якнайповніше задовольнити свої потреби в грі без склад­них особистісних взаємин. Це ігри, наприклад, з піском та водою, в які можна грати будь-якої пори року в кімнаті або на відкритому майданчику, нескладні будівельні ігри, під час яких може виникати потреба не лише в індивідуальних, а й у спільних діях, погодженні задумів. Для зазначених ігор потрібні матеріал та іграшки, що спо­нукають дітей до рухів. У другій половині року набувають оформ­леного характеру рольові ігри, які дуже подобаються малечі.

У вихованців 5-го року життя досвід ігрової діяльності значно більший, вони приносять іграшки з дому, що урізноманітнює та ускладнює ігри. Діти швидко розуміють одне одного, втілюючи свій задум. Ігри та іграшки формують почуття і думки малюків, отже, дітям треба надати якнайширші можливості гратися за ба­ жанням. Вихователь коригує гру, не порушуючи її, зберігаючи її самодіяльний і творчий характер, безпосередність переживань, віру дитини у правдивість того, що діється.

Вихованцям 6-го року життя надаються широкі можливості для самостійної гри в рольові, будівельні, дидактичні та рухливі ігри як індивідуально, так і колективно.Ігри дітей в першу половину дня мають узгоджуватися з характером та змістом подальшої роботи. Так, при реалізації за­вдань пізнавального або мовленнєвого розвитку доречними бу­дуть ігри на розвиток мовлення, уваги, уяви. Інша спрямованість надається іграм для здійснення завдань фізичного розвитку і т. п. Отже, керівництво іграми треба узгоджувати з педагогічним про­цесом. Важливо відходити від шаблонів. У жодному разі не варто нав’язувати щось дітям, викликаючи таким чином у них спротив, вихід з гри або її припинення. Тут доречними будуть запитання, поради, рекомендації.

Для всіх груп дітей добирають ігри, які передбачають незначне розумове навантаження — з дрібними іграшками, м’ячем, несклад­ним конструктором. Немає потреби надто регламентувати ці ігри, але бажано, щоб вони давали дитині змогу рухатися. У перервах між організованими формами діяльності варто уникати ігор усією групою. Це втомлює дітей. Також недоречними будуть нові ігри, які потребують тривалих і складних пояснень. Перехід від ігор до іншої форми діяльності має відбуватися спокійно та невимушено.

Ігри на відкритому повітрі. Діти можуть продовжувати гру, розпочату раніше, якщо вона їх зацікавила, або вигадати щось нове. Ці ігри бажано всіляко урізноманітнювати, оскільки є вели­кий простір для активних рухів, тож варто якомога повніше ви­користати ці умови, щоб вихованці могли побігати, пострибати, просто побавитися.

Організовуючи ігри на відкритому повітрі, треба обов’язково враховувати такий важливий чинник, як сезонність. У холодну по­году вони мають давати достатнє навантаження, але при цьому не передбачається дотримання однакового темпу для всіх дітей, тривалої підготовки, великих зусиль, уваги. Ігри мають швидко розігрівати дітей, але без шкоди здоров’ю. Вимоги до них повинні бути індивідуалізовані, з урахуванням стану здоров’я кожного ви­хованця, погодних умов.

Дошкільнята 4-го року життя досить активні, вони багато рухаються, однак досвід рухової діяльності в них ще малий та одноманітний. Щоб підвищити активність та збагатити рухи ма­лят, потрібно створювати відповідні умови, використовувати різноманітні предмети й іграшки (м’ячі, кульки, кубики, скакал­ки тощо). Так, навесні можна організовувати різні перебіжки, по­чинаючи з найпростіших (“Конячки”, “Коники”, “Дожени м’яч”, “Принеси предмет”, “Ширше крок” тощо); підскоки та стрибки (“Стрибни вище”, “Торкнися м’яча”, “Спіймай метелика”); лазіння і повзання (проповзти по дошці, по лаві), гру “Квочка та курчата”; вправи з обручем, катання на гойдалках, їзда на велосипеді, ігри- забави (“Хованки”, “Піжмурки”, “Мильні бульбашки” тощо). Більш цільові у цьому віці ігри з піском, будівельним мате­ріалом, що є основою конструкторської діяльності. Педагог обов’­язково вчить дітей грати, створює ігрову ситуацію, безпосередньо спілкується з вихованцями, використовуючи методи безпосеред­нього впливу. Водночас має місце й опосередкований вплив че­рез іграшку, нескладну інсценізацію тощо. Малюкам цього віку до вподоби сюжетно-рольові ігри на побутові теми, пов’язані з по­всякденним життям (наприклад, дівчатка грають у ляльки, хлоп­чики — з машинами).

Вихованцям 5-го року життя можна запропонувати для самостійної гри різноманітні природні матеріали. Води і піску має бути вдосталь. Також проводять дидактичні ігри, пов’язані з ру­хом. Це ігри-загадки, де діти рухами зображують якийсь предмет або дію. їх доцільно проводити після бігу або іншого активно­го фізичного навантаження.

Продовжується збагачення сюжетно- рольових ігор (“водії”, “сім’я”, “магазин”, “залізниця”, “пілоти”, “лікарня”, “зоопарк” тощо). Чергування ігор з правилами і без них сприяє розвиткові та урізноманітненню ігор, їхньому вихов­ному впливові на дітей. Важливий постійний контакт вихователя з дітьми як опосередкований, так і безпосередній. Хоча вміння самоорганізації ігор малюків ще невеликі, варто на них спиратися, коригуючи у разі потреби зміст та умови гри.

Дошкільнятам 6-го року життя можна запропонувати перед виходом на майданчик домовитися, у що і як вони гратимуть. Це відразу надасть спрямованості їхній діяльності. Деякі ігри (у “моряків”, “пілотів”, “космонавтів”) можуть тривати тижня­ми, поступово розвиваючись. Доцільні ігри-драматизації (якщо план гри, послідовність дій визначено заздалегідь), дидактичні, сюжетно-рольові, рухливі ігри. Втручання вихователя має зводи­тися до порад, як ліпше організувати задуману гру. Для цього досить побіжних зауважень під час збирання на прогулянку. Для ліпшої самоорганізації бажано, щоб діти у групі знали кілька ігор і вміли у них грати. Важливий і спосіб організації дітей. Наприклад, вони можуть обрати ведучого у грі самі за допомогою лічилки або його призначить вихователь.

Ігри в другу половину дня організовують у кімнаті або на відкритому повітрі.

 

Кімнату, в якій грають діти, бажано віддати повністю у їхнє розпорядження: розташування меблів, іграшок підпорядковується грі. Вихователь спрямовує дитячу самодіяль­ність, сам бере участь, ознайомлює дошкільнят з новою грою. Якщо вони беруть участь в іграх різних видів, виховні завдання урізноманітнюються та індивідуалізуються.

Улітку, коли дитячі знання та досвід значно збагатилися, менше часу витрачається на одягання, роздягання, збирання на прогулян­ку, є змога повніше задовольняти потреби дітей у грі.Так, з вихованцями 4-го року життя після денного сну організовують веселі рухливі ігри, ігри з піском та іншим будівельним матеріалом. Можна запропонувати малятам побави­тися заводними іграшками, послухати музичну скриньку, пограти в нескладну дидактичну гру на зразок “Відгадай, хто покликав”, “Упізнай, що це”, “Хто як кричить?” Якщо погода вітряна, прохо­лодна, доцільно організувати ігри з вітрячками або запропонувати дидактичні ігри. Сонячного спекотного дня малюкам подобається купати ляльок, мити іграшки, пускати мильні бульбашки.Улітку для дітей 5-го і 6-го років життя треба активно впро­ваджувати творчі ігри з використанням природного матеріалу. Не варто залишати поза увагою також ігри-драматизації, оскільки діти вже мають достатньо знань та досвіду для інсценізації відомих літературних творів.

Дошкільнятам 6-го року життя можна за­пропонувати дидактичні ігри, які за змістом пов’язані з навчаль­ною програмою з рідної мови, ознайомленням з навколишнім світом, з навчанням лічбі тощо. Потрібно активно впроваджувати відгадування загадок, знаходження частин предмета та його скла­дання, які проводять як з усією групою, так і з окремими дітьми. У негоду діти охоче гратимуть у настільні ігри (шашки, шахи, ігри-лабіринти, ігри з кубиками, настільний хокей тощо). Ігри забави доколі популярні й у старших дітей, їх розважають та зацікавлюють “Веселі подорожі”, “Спритні рибалки” та інші. Ллє до змісту цих ігор варто поставитися вдумливо, подбати, щоб вони не лише розважали, а й слугували педагогічним цілям. Надвечір можна продовжити будівельні та рольові ігри, розпо­чаті на відкритому повітрі. У дітей накопичується достатньо об­разів, щоб грати різні ролі, зводити споруди тощо. Рівень цих ігор значно зростає за умови, якщо вихователь запропонує завдання. Можна проводити з дітьми дидактичні ігри, зміст яких досить різ­номанітний. Поєднання дидактичних ігор з іншими видами ігор дає змогу досягти значного успіху у всебічному розвиткові дітей. У цей час доречними будуть музичні ігри, в яких вихователеві від­водиться значна роль. Це — ігри-хороводи з піснями, рухливі ігри, ігри під музику, ігри-забави. Активною має бути роль вихователя і в іграх-драматизаціях.Неабияку роль у житті дошкільників 6-го року життя відіграє гра-праця з використанням продуктів трудової та художньо-творчої діяльності. Однак, якщо ставиться завдання розвивати йде й певні навички (вишивання, склеювання, вирізання тощо), то це знижує рівень самої гри, а в багатьох випадках призводить до її припинен­ня. Тому для цих ігор доречною є така діяльність, навичками якої діти вже володіють.Тож матеріали для ігор завжди мають бути на спеціально відведеному місці, щоб діти мали змогу розпочати різні ігри — будівельні, сюжетні, які тривають кілька днів (наприклад, “По­будова дачі”, яка “переобладнується” багато разів і може перетво­ритися на іншу споруду, куди діти проводять електрику, телефон, біля якої будують сауну тощо).Закінчується насичений цікавими і різноманітними іграми день. Вихователь нагадує, що треба навести лад серед іграшок, усе покласти на свої місця. Прибиранню також можна надати ви­гляд гри, при цьому вихователь привчає дітей до послідовності, виконання установлених правил, підтримання порядку. “Де наші робітники? — запитує вихователь. — Мабуть, пішли вечеряти. — А треба ж матеріали на склад відвезти, щоб завтра закінчити «будівництво»”. Почувши такі слова, “робітники” швидко й охоче збирають матеріали. “А ви, пане водію, — запитує вихователь, — куди везете іграшки? — До шафи. — Швидше везіть, робочий день закінчується, треба ставити машину в гараж”.

 

МЕТОДИЧНІ РЕКОМЕНДАЦІЇ ЩОДО ОРГАНІЗАЦІЇ СЮЖЕТНО – РОЛЬОВИХ ІГОР

 

Cюжетно-рольова гра – провідна діяльність дошкільників, яка задовольняє вікові потреби дітей та допомагає оволодіти знаннями і вміннями. У грі починається моральний та розумовий розвиток дитини, а головне – становлення особистості.

Відомі два джерела, які живлять дитячі задуми, спонукають реалізувати їх у грі.

Перше – явища і події навколишньої дійсності, які випадково спостерігають діти і які викликають у них інтерес.

Друге – продумана, послідовна організація дорослими доступних, цікавих вражень, що можуть збагачувати зміст гри.

Комплексний метод керівництва ігровою діяльністю передбачає два основних етапи:

1. Виникнення гри на основі вражень дітей у процесі ознайомлення із суспільними явищами, поглиблення і розвиток її за допомогою іграшок та замінників.
2. Активізація педагогічно доцільного змісту ігор – знань, моральних уявлень, творчості, самостійності – за допомогою рольового спілкування вихователя з дітьми, введення правил колективної гри.

Для забезпечення правильної організації та проведення сюжетно-рольової гри, необхідні:

– чіткість та послідовність планування навчально-виховної роботи з керівництва творчими іграми;

– зв’язок між навчанням на заняттях, творчими іграми та працею, спрямованими на задоволення потреби гри;

– складання перспективного планування підготовки сюжетно-рольових ігор на рік;

– конкретизація ігрової ситуації, безпосередньо вихователем у період гри, спираючись на знання та вікові особливості дітей, конкретну ситуацію, досвід, такт, педагогічну майстерність.

І. Вимоги до гри:

– кожна дитина повинна вміти виконувати будь-яку роль тієї чи іншої гри (мінятися ролями);

– вживати ввічливі слова – необхідна умова культури спілкування;

– включати в сюжетно-рольові ігри лічбу та вимір, переходячи від конкретних форм до більш абстрактних;

– ігровий матеріал має бути привабливий і розміщений у доступних для дітей місцях.

ІІ. Керівництво вихователя грою:

– знати психологічні та вікові особливості дітей дошкільного віку, індивідуальні – кожної дитини;

– завойовувати довіру у вихованців, розуміти ігрові задуми дітей, їх переживання, вміти встановлювати з ними дружні контакти;

– вміти пробудити у дитини інтерес, цікавість до гри, бажання гратися в колективі однолітків;

– добре знати структуру рольової гри, її чотири компоненти (розподіл ролей, ігрові дії ролей, ігрове застосування предметів та їх умовну заміну іншими предметами, стосунки між гравцями);

– проводити роботу з дітьми по ознайомленню з навколишнім життям, працею дорослих у різних сферах, щоб діти мали певні конкретні знання про навколишню дійсність, які б вони могли використати в грі;

– розвивати в процесі гри у дошкільників творчість, фантазію, уяву, використовуючи різноманітні прийоми: запитання, заохочення, репліку, вказівку, оцінку окремих персонажів, тощо;

– тримати в полі зору всіх учасників гри, а часом самому бути її учасником (з молодшими гратися разом, у старших дошкільників розвивати самостійність, цілеспрямованість, наполегливість);

– сприяти організації дитячого колективу у грі, вихованню дружніх почуттів, позитивних моральних якостей.

 

КОНСУЛЬТАЦІЯ ДЛЯ ВИХОВАТЕЛІВ «ЗДОРОВ’ЯТВОРЧІ ТА ЗДОРОВ’ЯЗБЕРЕЖУВАЛЬНІ ТЕХНОЛОГІЇУ ДНЗ»

 

Здоров’язбережувальна та здоров’яформувальна спрямованість освітнього процесу – важлива вимога Базової програми і самого сучасного життя з його згубним впливом на організм людини. Реалізовувати це завдання, зокрема, допоможе інтегрування в життєдіяльність дітей ефективних розвивально-оздоровчих технологій.Сьогодні проблеми збереження здоров’я дітей набувають особливої актуальності, оскільки дедалі помітнішою стає тенденція до погіршення його стану.Обсяг пізнавальної інформації, яку отримують малюки в дошкільному дитинстві, постійно зростає. Відповідно зростає і розумове навантаження. А це нерідко призводить до перевтоми, що негативно позначається на стані здоров’я дітей. Одне з головних завдань дошкільного закладу – така організація освітнього процесу, за якої не лише зберігатиметься високий рівень розумової працездатності вихованців, а й зміцнюватиметься їхнє здоров’я.Базова програма приділяє особливу увагу впровадженню в освітньо-виховний процес здоров’язбережувальних технологій, що дають змогу проводити оздоровлення в цікавих різноманітних формах, забезпечують фізичне, соціально-емоційне, духовне, інтелектуальне благополуччя малюків.В умовах дитсадка вихователі можуть впроваджувати різноманітні оздоровчі та профілактичні технології інноваційного та здоров’язбережувального характеру. Важливо при цьому враховувати індивідуальні особливості вихованців.Практика показала ефективність оздоровчих технологій терапевтичного спрямування: арт-терапії, піскової терапії, ігрової та казкотерапії, сміхотерапії, музичної терапії, кольоротерапії тощо. Терапія означає „лікування”. Але в умовах дитсадка впровадження таких технологій передбачає профілактику різних захворювань, поліпшення психоемоційного стану дошкільнят.Розглянемо деякі оздоровчі технології.

Кольоротерапія

Людину все життя оточують кольори. Часто вони впливають на наш настрій, самопочуття. Діти дуже чутливі до кольорів. Ще в утробі матері немовля позитивно сприймає червоно-рожеве оточення, в якому перебуває. А споглядання кольорів веселки сприяє вбиранню енергії Сонця, гармонізації почуттів та думок.Запропонуйте дітям обрати кольорову картку, яка їм подобається найбільше, а потім визначте, чи відповідають їхні почуття обраному кольору.Орієнтовні емоційні значення кольорів:

• жовтий – радість;
• червоний – щастя;
• синій – образа, зосередженість;
• зелений – спокій;
• голубий – замріяність;
• сірий – сум;
• помаранчевий – піднесення, радісне здивування;
• коричневий – утома.

Діти віком від 1 року незалежно від національності і місця проживання надають перевагу однаковим кольорам – червоному, жовтому, помаранчевому. Менш популярні у них синій, зелений, фіолетовий.

Ставлення до кольорів проявляється в малюнках малят. Дослідження В.Мухіної показали, що діти найчастіше обирають кольори з характеристикою „яскравий”, „чистий”, „світлий”. До похмурих, холодних, темних відтінків дошкільнята вдаються тоді, коли дорослі пропонують їм намалювати щось неприємне. „Чорне, брудне, негарне”, – кажуть вони. Тож, як бачимо, при виборі кольорів діти більше спираються не на предметні асоціації, а на враження.

Яскраві кольори радують, приваблюють дошкільнят. Вони не дратують, а навпаки, заспокоюють їх, дають можливість почуватися комфортно. Здавна відомо, що колір може навіть лікувати. На цьому явищі базується такий оздоровчий напрямок, як кольоротерапія.

Розглянемо, як різні кольори впливають на організм.

Зелений колір– помічний при перевтомі та головному болі, заспокоює нервову систему.

Червоний колір– ніби випромінює тепло, активізує сили організму та навіть лікує застуду. Цей колір стимулює серцеву діяльність, активізує обмін речовин. Але з ним треба бути обережним: тривала його дія може призвести до перевтоми та роздратування.

Жовтий –колір радості та оптимізму. Сприяє зміцненню нервової системи та зору. Якщо довго дивитися на жовтий колір, то швидше відійдуть погані думки, поліпшиться настрій.

Оранжевий колір –корисний при порушеннях шлунково-кишкового тракту, стимулює роботу щитовидної залози, підвищує апетит.

Голубий колір– знімає стрес і нервове напруження, заспокійливо діє на організм, знижує артеріальний тиск.

Синій колір– ефективний у боротьбі зі стресом. Кажуть: якщо довго дивитися на синє, минає біль. Цей колір також заспокійливо діє на очі.

Фіолетовий і бузковий– за характером впливу подібні до синього та голубого. Це кольори благородства. Нестача цього кольору може спричинити депресію, тож коли інколи дитина віддає перевагу фіолетовому і бузковому, це може бути сигналом про душевний дискомфорт.

Те, які кольори ми обираємо, а яких уникаємо, з якими асоціюємо певні почуття, емоції, характеризує нас самих. Колір має хвильову енергетичну природу, а отже, ми його відчуваємо найчастіше навіть несвідомо. Нерідко сліпі люди, відчуття яких більш загострені, здатні розрізняти кольори на дотик. На наш мозок щоденно впливають енергії різних кольорів. Від кольору стін кімнати, наприклад, може залежати настрій, апетит, зосередженість, натхнення чи небажання перебувати в цьому приміщенні. Те саме можна сказати і про колірну гаму нашого одягу та одягу людей, які нас оточують.

У „Вченні про колір” Й.Гете писав: „Колір – це продукт світла, що викликає емоції”. Коли ми кажемо „почорнів від горя”, „почервонів від гніву”, „позеленів від злості”, „посірів від страху”, то не сприймаємо ці вислови буквально, а інтуїтивно пов’язуємо емоційні переживання людини зі здатністю виразити їх кольором.

Нервова система здорової дитини потребує позитивного енергетичного впливу, яскравих кольорів і світлих їх відтінків навколо себе.

Учені також встановили взаємозв’язок між кольором та групою крові. Людям з 1 групою найбільше підходять червоні та оранжеві відтінки. Для нормалізації життєвих процесів тих, у кого 2 група крові, рекомендуються голубий і зелений тони, які особливо добре впливають на тіло та розумові здібності. Люди з 3 групою мають ширший вибір: червоний, оранжевий кольори стимулюють процеси їхньої життєдіяльності, підвищують розумову активність: голубий і зелений – заспокоюють нервову систему, а фіолетовий сприяє підняттю настрою. Людям з 4 групою крові (що схожі за своїми енергетичними характеристиками з 2 групою) треба якомога частіше споглядати голубе і зелене.

У практичній роботі з дошкільниками умовно можна виділити три рівні використання кольоротерапії:

1) організаційні можливості кольору (система освітлення та колірне оформлення інтер’єрів приміщень дитсадка);

2) педагогічні можливості кольору (навчання, розвиток, виховання);

3) реабілітаційні можливості кольору (оздоровлення, лікування, психологічний колорит).

Виходячи зі сказаного, рекомендується проводити з дошкільниками таку роботу з кольоротерапії:

1. Вправи на релаксацію („Зелений ліс”, „Зоряне дихання” тощо).
2. Графічні вправи „Хвилинки-кольоринки” з метою заспокоєння дітей. Протягом 4-5 хвилин діти роблять кольоровими олівцями, фломастерами довільні малюнки. Це можуть бути просто лінії, круги, сніжинки, квіти тощо. Такі вправи заспокоюють дитину, дають їй змогу відпочити, отримати позитивні емоції.
3. Міні-заняття з кольоротерапії рекомендовано проводити вже з раннього віку.

 

Арт-терапія

 

Арт-терапія – лікування мистецтвом. Відносно новий метод психотерапії, який досить широко використовується і в роботі з дошкільниками.

Ще древні мудреці вважали, що мистецтво і творчість лікують душу і тіло.

Запропонуйте вихованцеві виразити свої емоції, почуття, проблеми за допомогою ліплення, малювання. Можна залучити й інші види мистецтва: театральні вистави, літературну творчість. Такі заняття допомагають зняти психічне напруження як у дітей, так і в дорослих.

Арт-терапія поєднує використання різних видів образотворчості: малюнка, живопису, монотипії, мозаїки, колажу. Перевага цього методу – відносна простота в застосуванні, багатство матеріалів, можливість поєднувати його з будь-якими іншими психотерапевтичними методами, серед яких: музико терапія, танцювальна терапія, казкотерапія, кольоротерапія, пісочна терапія.

Усі види мистецтва мають оздоровчий вплив на здоров’я дітей. Так, усім дітям необхідне щодня малювання, особливо з елементами фантазування. Небажання малюка малювати має насторожити дорослого, замислитися про причину відмови.

Дуже важливим є читання як пасивний варіант арт-терапії та придумування різних оповідок, казок як її активний варіант. Фантазуючи, малюки часто створюють собі нову, яскраву реальність і розв’язують таким чином власні проблеми.

Переваги арт-терапії:

1. Арт-терапія не має обмежень у використанні, оскільки не вимагає наявності особливих здібностей до образотворчої діяльності чи художніх навичок, тож підходить кожному.
2. Як засіб невербального спілкування вона особливо цінна для тих, кому важко передати свої переживання словами.
3. Арт-терапія як засіб вільного самовираження та самопізнання передбачає атмосферу довіри, високої толерантності, уваги до внутрішнього світу людини.
4. Дає значний позитивний емоційний заряд, формує активну життєву позицію, впевненість у своїх силах.

Пісочна терапія

Пісок і вода – найулюбленіші матеріали для ігор і занять дітей. Пісок „поглинає” негативну енергію, „очищає” енергетику людини, стабілізує її емоційний стан.

Перші знайомства малюків відбуваються у пісочниці. Заняття та ігри з піском підносять настрій, викликають емоції радості, спонукають до діяльності. У процесі ігор з піском діти стають більш упевненими та здатними долати труднощі; у них розвиваються тактильно-кінестетична чутливість і дрібна моторика рук.

Роботу з піском доцільно починати з ігор на розвиток тактильно-кінестетичної чутливості та дрібної моторики рук. Тактильно-кінестетичні відчуття – це відчуття, які ми отримуємо через рецептори на шкірі. Вони тісно пов’язані з розумовими операціями, з їх допомогою ми пізнаємо світ.

Запропонуймо малюкам зробити на піску відбитки кисті руки внутрішнім і зовнішнім боком. Нехай діти затримають руки на піску, злегка притиснувши їх і прислухаються до своїх відчуттів. Дорослий розпочинає цю гру, розповідаючи про свої відчуття: „Мені приємно. Я відчуваю прохолоду піску. Коли я ворушу руками, мої пальці й долоні відчувають кожну піщинку. А що відчуваєте ви?”. Діти по черзі діляться своїми відчуттями та враженнями.

Можна запропонувати дошкільнятам:

• „походити” долоньками по піску, залишаючи свої сліди;
• виконати долоньками і ребром долоньок зигзагоподібні та колові рухи;
• складеними пальцями зобразити на піску сліди загадкових, казкових птахів, тварин;
• створити відбитками долонь, кулачків різноманітні малюнки (квіти, дерева, травичка, сонечко, дощ).

Танцювально-рухова терапія

Танець – один з видів рухової терапії, який, зокрема, дає дитині також можливість самовиражатися, само реалізовуватися, передавати свої емоції та почуття.

Використання музичних творів поглиблює емоційне сприйняття, вивільнює почуття, що дістає своє вираження в русі, а це в свою чергу, сприяє особистісному розвитку та самореалізації, кращому розумінню власного „Я”.

Виразні рухи людини – обов’язковий компонент емоцій. Немає такої емоції або переживання, які б не передавалися в рухах, і не лише в міміці, а й у жестах рук, рухах ніг, голови, тулуба, напруженні або розслабленні мускулатури, характері й темпі дихання тощо. Через виразні рухи людина може усвідомити свій внутрішній стан, а також повідомити іншого про свої переживання, наміри, сподівання.

Через танець можна виразити все, навіть те, що неможливо висловити словами. Він дає дитині змогу краще усвідомити можливості власного тіла, не лише поліпшує фізичне та емоційне здоров’я, а є ще й улюбленою розвагою. Педагог, спостерігаючи за групою під час танцю, оцінює сильні і слабкі сторони репертуару рухів учасників, після чого визначає, які з них змінити або вдосконалити.

Сміхотерапія

У народі кажуть: „Сміх – це здоров’я”. Справді, він допомагає зняти стрес, підняти настрій, сприяє виділенню потрібних гормонів в організм, задіює м’язи обличчя та тіла людини.

Наука про сміх – гіотологія – стверджує, що сміх позитивно впливає на фізичний розвиток дітей. Дві тисячі років тому Гіппократ в одному з творів акцентував увагу на користі сміху, розглядаючи його як лікувальний засіб. Лев Толстой зазначав, що сміх породжує бадьорість, а Максим Горький вважав, що „розумний сміх – чудовий збудник енергії”. Сьогодні сміхотерапія практикується в усьому світі.

Виявляється сміх буває різним: веселим і отруйним, радісним і сумним, розумними і недоречним, іронічним і щирим, цинічним і сором’язливим. І не кожен сміх позитивно впливає на наше здоров’я.

Окрім того, сміх як важливий спосіб дихання, за якого вдих подовжується, а видих навпаки, скорочується, дає легеням можливість повністю звільнитися від повітря. Він також знижує частоту ритму серця, нормалізує артеріальний тиск, сприяє виробленню життєво необхідних гормонів радості. Реакція імунної системи на сміх прямо протилежна реакції на стрес. Навіть саме промовляння „хі-хі”, „хо-хо”, „ха-ха” дає клітинам імунної системи команду атакувати чужорідні для них тіла – віруси, злоякісні клітини тощо. Тому сміх рівнозначний прогулянці по лісу чи кисневому коктейлю. Але цим позитивна дія сміху не вичерпується.

Якщо вам бракує часу на повноцінний відпочинок, застосуйте сміхотерапію. Адже сміх знімає напруження з 80 груп м’язів, задіює практично всі м’язи обличчя, при цьому підвищується їхній тонус, а це поліпшує зовнішній вигляд.

Щоб діти росли здоровими, веселими, слід впроваджувати в освітньо-виховний процес „хвилинки-смішинки”, розваги, гуморини, що викликають позитивні емоції. Елементи сміхотерапії корисно використовувати під час проведення фізкультхвилинок, фізкультпауз чи на перервах між заняттями тощо.

Казкотерапія

Казкові фольклорні сюжети – своєрідні матриці, що відображають головні душевні та суспільні конфлікти людей. Споконвіку старші покоління передавали в казках своїм нащадкам мрії про нездоланність Добра і Правди, про щасливе життя. У них гармонійно поєднуються реальне і фантастичне. У процесі роботи над казкою у дітей розвивається творчість, уява, позитивні емоції, що має величезний вплив на формування духовно здорової, компетентної особистості.

„Цілющі” властивості казки покладено в основу цілого напряму сучасної психотерапії – казкотерапії.

Казкотерапія спонукає шукати відображення казкових подій у поведінці людей, проблемах і способах їх розв’язання у реальному житті.

Діти дуже люблять казки. У казковій формі легше побачити та зрозуміти свої вади й проблеми. Казковому персонажеві простіше придумати вихід із складної ситуації, адже в казці все можливо! До того ж, як відомо, казки завжди добре закінчуються.

Мета казкотерапії – допомогти людині побачити не так реальний світ, як враження, яке він на них справляє, тобто свій внутрішній стан. Щоб описати його, вони шукають у реальному світі аналогії і, оперуючи ними, створюють образи, що відповідають їхнім почуттям. Це називається метафорою.

 

 

Для вас, батьки!!!!

ДИТИНА ГРИЗЕ НІГТІ, СМОКЧЕ ПАЛЬЦІ… ПОГЛЯД ПСИХОЛОГА

29.07.2020, консультації для батьків, Консультації для вихователів

Діти часто смокчуть пальці, гризуть і обламують нігті. Дорослі винахідливі в своїх реакціях і спробах (а частіше тортурах) «викорінити» цю звичку. Діти винахідливі і прекрасні в своїй здатності до адаптації і пошуках зцілення.

Не існує, на жаль, універсальних рецептів. Запропоную кілька напрямків для думок і пошуків. Буде дуже багато – але практично. Тема багатогранна і різносторонньо вивчена.

1. Смоктання пальців (куточків одягу, в продовженні – можливо куріння та інше), кусання нігтів, обламування нігтів – симптоми, на перший погляд схожі, але мають, як правило, різну причину.
2. Це не просто «шкідлива звичка» – це невротичні дії, часто абсолютно не усвідомлювані, не завжди контрольовані(особливо у дітей, у яких вольові центри ще не сформовані). Дитина це робить НЕ спеціально, щоб позлити батьків.
3. За кожною такою дією є більш глибока причина– і дорослі напружуються, якщо вже бути чесними, навіть не через саму дію, а через «заряд» – неконтрольований і важливий, який відчувають «за» діями. (Так само, як батьки напружуються не через безлад в кімнаті підлітка, а через внутрішній стан підлітка, який маскує безлад зовнішній).
4. Будь-яка сформована звичка – говорить про існуючі закріплені механізми – це звичка наших нейронних зв’язків. Для того, щоб вона змінилася – потрібен час. І потрібно запропонувати і напрацювати альтернативну дія або реакцію.
5. Ми нічого не можемо забрати, нічого не надавши натомість. Це базове правило виховання.Якщо ми вилучаємо себе – залишаємо замість себе бабусю або няню. Забираємо комп’ютер – пропонуємо значиму альтернативу – свою емоційну присутність, книгу …. Якщо немає заміни – в цій «порожнечі», що утворилася, виросте новий, можливо більш серйозний і вже тілесний-соматичний симптом.
6. Чим більше наше напруга, чим більше вимог «щось з цим робити» – тим більше дитина почувається «не таким», тим більша ймовірність закріплення симптому або трансформації його в щось інше(наприклад – без коментарів про адекватність методів «батьківської терапії» – у дитини, якій сказали, що відірвуть руки і пеніс, якщо знову “застукають” за мастурбацією – з’явилося смоктання пальців, коли батьки пригрозили відрізати пальці – почався енурез).

СМОКТАННЯ

Ми багато знаємо про оральну фазу розвитку. Це час, коли малюк-немовля отримує задоволення і розвиває безліч тілесних пристосувань і механізмів (наприклад, під час годування задіяні відразу три нерва з величезними зонами «ведення»: блукаючий, трійчастий та носоглотковий нерв), отримує досвід близькості, безпеки, довіри – завдяки саме смоктанню молочка з грудей. І саме тоді і стільки, скільки йому потрібно. Норма у кожної дитини своя, як і можливості сімейної системи.

Це «оральний» час, коли в дитини закладається відчуття “Я існую” і “Мої потреби можуть бути задоволені”. Це час формування прихильності – можливості взагалі бути в близьких відносинах, приймати і давати відгук на близькість. Це час формування базової довіри чи недовіри до світу.

У кожної людини свої потреби, уроки і свій досвід. Якщо потреба дитини з різних причин не була задоволена, якщо в цей час відбувалося щось травматичне – дитина може «дозадовільняти» – добирати цю потребу, вибираючи «замінники» – палець, соску, олівець, сигарету …

У смоктанні пальців ми виділяємо вікові періоди:

Малюки і діти після 3 років. Малюки, що знаходяться на змішаному вигодовуванні, при прорізуванні зубчиків – за допомогою смоктання кулачка і пальчика компенсують те, чого їм не вистачає або знеболюють процес. Це варіант норми, з цим можна «нічого не робити» (але – важливий мінус – може перерости в звичку). У цьому віці недолік контакту з грудьми компенсується емоційною близькістю і емоційним відгуком і тілесним контактом.

Старші і зовсім дорослі люди повертають собі за допомогою смоктання відчуття присутності когось найважливішого (заповнюють порожнечу, в якій повинні бути мама і тато), безпеки, знімають емоційне напруження.

Вони регресують – повертаються в минуле, коли теперішнє занадто напружене.

Повертають собі відчуття безпечних кордонів.

Компенсують відсутню ніжність.

Заспокоюються перед сном.

Заповнюють простір «нудьги».

Для єдиних дітей в сім’ї – можливість таким дивним способом відпочити від надлишкових контактів (в школі і садку).

Потреба: Безпека, опора на маму, зняти надмірну напругу, повернутися в близькість і ніжність. Повернути собі відчуття важливості при ревнощах до молодшого. Знизити власну критичність, контроль, вийти з-під тиску критичності, контролю, перфекціонізму – свого і батьків.

Що робити:

1. Знайти джерело невротизації – небезпеки.
2. Знизити можливу вимогливість і оцінність.
3. Більше тілесного контакту, масажів, тілесних ігор, особливо обіймашок і всього, що нагадує обійми – обійми – це проекція «матки», гри в хованки, в халабуди і ін. Грати в немовлят.
4. Малювати мандали, будиночки, будувати щось, що створювало б відчуття кордонів. Гратися під ковдрою.
5. Давати пити з трубочки, з поїлки.
6. Разом готувати їжу.
7. Іноді працює парадоксальний метод – зробити смоктання пальців не тільки дозволеним, а обов’язковим. Я виписувала рецепт з печаткою – «в понеділок з 15.00 до 15: 15 смоктати з прицмокуванням великий палець правої руки. Вівторок – з 16.00 до 16: 15 – смоктати з прицмокуванням вказівний палець лівої руки і так далі. Для батьків це серйозне випробування, для дітей – парадоксальна психотерапія.
8. Гратися з водою і в воді.
9. Малювати пальчиковими фарбами.

Дивні питання для дорослого:

• Що – кого хочеш повернути – всмоктати, увібрати?
• За ким сумуєш?
• Хочеться згорнутися в калачик?
• Що для тебе ніжність?

КУСАННЯ НІГТІВ

 

Форма аутоагресії і ретрофлексії – дитина гризе нігті, замість того, щоб «вкусити», показати зуби.

Дитина з таким симптомом часто гіпервідповідальна і чутлива, боїться зробити боляче іншим, сказати «не те», образити, сором’язлива, самокритична. Вона часто бере відповідальність за почуття своїх батьків. Боїться їх засмутити, боїться зробити помилку, не виправдати очікувань. Може іноді говорити тихо і невиразно. Їй складно сказати Ні. Пригнічує природні агресивні імпульси. Часто не може сказати, чого хоче і не хоче. Не дозволяє собі помилятися. Їй складно розслабитися. Може скривлюватися спинка, як ніби на плечах лежить вантаж. Відчуває часто страх і почуття провини.

Кусанням нігтів проявляються невисловлені слова, самоїдство, контроль.

У нігтьовому ложі є точки – проекції різних етапів нашого розвитку. Іноді дитина «стимулює», витягуючи або кусаючи, «точку зачаття, народження» … У цієї ж дитини можуть бути часті ларингіти, ангіни, бронхіти.

Що робити:

1. Знизити тиск. Зняти з дитини відповідальність за свої почуття і вою нереалізованість.
2. Вчити і дозволяти говорити “ні”.
3. Стимулювати робити самому вибір і заохочувати цей вибір.
4. Розповідати про свої помилки зі сміхом.
5. Самі дозволяйте собі дуріти і радіти.
6. Грати в псевдо-агресивні ігри (де є «руйнування»). Тягнути ротом хустку, як собачки, гарчати, гавкати один на одного, гризти сухарі, яблука, штовхатися.
7. Співати, кричати, проявлятися в будь-якій творчості, плюватися в ціль з трубочки.
8. Ліпити з глини, пластиліну, грати з кінетичним піском, крупами, переливати рідини.
9. Масаж тіла і рук.
10. Грати в рольові ігри, ходити в театральні студії.
11. Дозволяти говорити «Моє!»

+ Все, що було написано під час смоктання пальців.

Дивні запитання дорослим:

• Ти самоїд?
• За що себе «їсиш»?
• Кого хотів би вкусити?
• Коли дозволяв собі «показувати зуби»?

Звичайно, у кожної людини свої симптоми і їх причини, і вираженість цих симптомів і причин. Звичайно, психологи все ускладнюють і без них он скільки поколінь виросло. І, звичайно, замість всього написаного, легше крикнути, вдарити або намазати пальці зеленкою.

Добрих дорослішань!

 

Гаджети. Скорочуємо час їх використання ДІТЬМИ 

 

ЯКЩО МАЛЮК ГОВОРИТЬ ПОГАНІ СЛОВА

22.07.2020,  консультації для батьків,

 

Маленькі діти впитують інформацію, як губки. Дуже часто серед цієї інформації попадаються не зовсім пристойні слова і вирази, які слід було б пропустити повз вуха. Але дитина саме їх і запам’ятовує краще всього, та й потім з великим задоволенням відтворює. Отже, що ж робити, якщо дитина лається? І чого робити не варто?

Якщо малюк у віці до 3-х років говорить погане слово/слова

1. В першу чергу запитайте дитину, де вона почула це слово.Тільки зробіть це абсолютно спокійно, неупереджено, не показуючи малюкові своєї емоційної реакції. Може бути таке, що дитина чула зовсім інше слово, яке зовсім не є лайкою, але перекрутила його на свою дитячу мову, і вийшло щось непристойне.
2. Прослідкуйте за манерою спілкування в своїй сім’ї.Якщо хтось із вас вживає лайки в розмові, тоді несправедливо вимагати від дитини уникати цих слів … Не допоможуть навіть такі вмовляння, що ці слова можуть вживати тільки дорослі, а діткам поки не можна. У такому випадку дитина робить закономірний висновок: оскільки лаятися можна тільки дорослим, значить, якщо я лаюся – я дорослий.Тоді малюк буде лаятися, щоб здаватися дорослим.
3. Знайдіть джерело, від якого малюк чує такі слова і, якщо є можливість, постарайтеся це джерело “знешкодити” (обмежте спілкування, попросіть стримуватися при дитині).
4. Ви можете спробувати розповісти дитині, що це слово виховані люди не говорять, що вам неприємно чути такі слова, що вам не подобається, коли люди говорять так.Але ваші переконання з великою ймовірністю ні до чого не приведуть. Хоча сказати це дитині все-таки варто.
5. Не акцентуйте увагу на висловлюваннях дитини.Ні в якому разі не смійтеся(інакше ви покажете дитині, що погане слово вас веселить, і дитина буде продовжувати його вживати, щоб насмішити вас). Не сваріть дитину, не соромте її (адже таким чином ви покажете дитині значимість того, що він вимовив це слово, а це викличе у нього бажання ще і ще говорити такі слова, щоб знову і знову викликати реакцію у мами). Взагалі не варто дуже емоційно реагувати, щоб не акцентувати на цьому увагу. Просто зробіть вигляд, що цього слова малюк взагалі не вимовляє. Якщо не звертати увагу, то через день-два дитина сама забуде це слово.

Діти, котрим більше трьох років (вік вказано приблизно, оскільки кожна дитина розвивається своїми темпами) вже усвідомлено використовують лайку.

1. Як і в попередньому випадку обмежте спілкування дитини з джерелом лайок
2. Слідкуйте за спілкуванням в сім’ї
3. Не акцентуйте увагу зайвий раз,якщо дитина сама не помітила, як вимовила непристойний епітет, але старшим діткам слід обов’язковопоказати своє ставлення до таких слів.
4. Можливо, дитина таким чином хоче привернути вашу увагу, або продемонструвати свою силу. У такому разі не давайте емоційної реакції, щоб показати дитині, що на вас не діє такий спосіб привертання уваги,що ви не вважаєте лихослів’я проявом сили. Залишайтеся спокійними.

Але буває, що ці способи вже не діють. В такому випадку:

1. Грамотно продемонструйте своє неприйняття непристойних виразів.Для цього використовуйте такі фрази: “Мені не подобаються такі слова”, “У нас в сім’ї так не говорять”, “Мені неприємно чути такі слова”, “Ці слова говорити непристойно, вони можуть образити людину”. Пам’ятайте, що інтонація повинна бути абсолютно спокійною.
2. Якщо малюк все-таки продовжує, можна застосувати більш хитрий спосіб. Але вдаватися до нього варто тільки в крайньому випадку, коли інші методи зовсім не діють. Дозвольте дитині лаятися (оскільки заборонений плід солодкий), але тільки в певному місці. Наприклад, запропонуйте говорити погані слова тільки біля сміттєвого відра, або в туалеті. Можна виділити окрему чашку, в яку дитина може вимовити все непристойні слова (тільки пити потім з цієї чашки не варто), або відвезти дитину в поле/в ліс, і нехай там говорить всі лайки, які знає. А ви в цей час зберігайте спокій і не показуйте дитині свої емоції.
3. Можна вдатися до хитрощів, але зауважте, що деякі діти настільки кмітливі, що таким способом ви нічого не досягнете. Тому спочатку проаналізуйте, підійде це вашому малюку, чи ні. Ітак, скажіть дитині, що говоріння поганих слів – це хвороба, котру потрібно лікувати узваром із спеціальних трав.Підіть разом з малюком у аптеку і купіть лікарські трави, причому чим складніша назва буде, тим краще. Можете придбати череду, чебрець, звіробій, тисячолистник… Вдома разом з малечею зваріть чудо-зілля. Використайте невелику кількість трав, додайте меду, кілька крапель сиропу від кашлю (для більшої переконливості). Давайте малюку по 3 чайні ложки цього “зілля” 3 рази в день. За 2-3 дні хвороба покине вас. Тільки не дивуйтесь, якщо через деякий час малеча попросить напоїти таким зіллям ще й тата, чи дідуся.

Буває, що дитина сказала непристойне слово при сторонніх

1. Спокійно вибачтеся за малюка.
2. Далі швидко змініть тему, щоб ніхто не встиг відреагувати на висловлювання вашої дитини.
3. Також збережіть спокій.
4. Потім удома наодинці з дитиною проговоріть свою позицію з приводу лайливих слів.

Поради батькам: як підготувати дітей до школи Психологічна готовність дитини до шкільного навчання полягає в тому, щоб до часу вступу до школи в неї склалися психологічні риси, які властиві школяру. У дошкільному віці виникають поки що тільки задатки цього перетворення в учня: бажан­ня вчитися, стати школярем, уміння керувати своєю поведінкою і діяльністю, достатній рівень розумового розвитку й розвитку мови, наявність пізнавальних інтересів і, звичайно, знань і навичок, необхідних для шкільного навчання. Накопичення цих передумов — непроста справа.   Що ж можна і чого не можна робити до школи? • до приходу в школу змінювати режим життя дитини: позбавляти його денного сну, довгих прогулянок, ігор у достатній кількості; • оцінювати все, що робить малюк, так, як слід оцінювати діяльність учня; • проходити з дитиною програму першого класу, насильно змінюючи гру навчанням. • прищепити дитині інтерес до пізнання навколишнього світу, навчити спостерігати, • думати, осмислювати побачене і почуте; • навчити долати труднощі, планувати свої дії, цінувати час; • вчити дитину слухати і чути своє оточення, поважати чужу думку, розуміти, що свої бажання потрібно узгоджувати з бажаннями інших людей — дітей і дорослих, прагнути реально оцінювати свої дії й досягнення. Світогляд дитини, її знання — це те, про що вона дізналася з вашою допомогою за усі дошкільні роки — знання про навколишній світ, від найближчих його виявів, які вона без­посередньо засвоїла, і до віддалених, які дитина засвоїла, коли їй пощастило подорожувати з вами, з ваших розповідей, бесід, домашніх занять, з книжок, радіо, телевізора, від друзів. Світогляд дитини — це те, що вона: • знає про себе (прізвище, ім’я, адресу), свою родину (як звуть батьків, ким вони працюють, що роблять на роботі), своє село, місто, вулицю (трохи історії, назви вулиць, важливі місця, видатні люди); • знає про явища природи: пори року? їх послідовність (яка пора року настане після літа, а яка після весни, назвати все по порядку), місяці кожної пори року, їх загальну кількість і послідовність; дні тижня, частини доби; про сонце, дощ, сніг, урожай, що таке борошно, цукор і як їх роблять, з чого роблять хліб тощо; • знає про світ; • полюбляє робити у вільний час (улюблені книжки, музика, вірші, казки, оповідання, письменники, художники, композитори); • знає про дорослих людей: за віком, професіями, які бувають люди вдома і на роботі, серед людей, на вулиці — за своєю вихованістю— невихованістю; добротою, чуйністю— байдужістю; яких людей треба поважати, а яких боятися; звідки, на думку дитини, беруться порядні і непорядні люди; • знає про сучасну техніку, транспорт і т.д. Пам’ятка батькам першокласника Підтримайте в дитині його прагнення стати школярем. Ваша щира зацікавленість в його шкільних справах і турботах, серйозне відношення до його перших досягнень і можливих труднощів допоможуть першокласникові підтвердити значущість його нового положення і діяльності. Обговоріть з дитиною ті правила і норми, з якими він зустрівся в школі. Поясніть їх необхідність і доцільність. Ваш малюк прийшов у школу, щоб вчитися. Коли людина вчиться, у нього може щось не відразу виходити, це природно. Дитина має право на помилку. Складіть разом з першокласником розпорядок дня, стежте за його дотриманням. Не пропускайте труднощів, які можуть виникнути у дитини на початковому етапі навчання в школі. Якщо у першокласника, наприклад, є логопедичні проблеми, постарайтеся впоратися з ними на першому році навчання. Підтримайте першокласника в його бажанні добитися успіху. У кожній роботі обов’язково знайдіть, за що можна було б його похвалити. Пам’ятайте, що похвала та емоційна підтримка (“Молодець!”, “Ти так добре впорався!”) здатні помітно підвищити інтелектуальні досягнення. Якщо вас щось турбує в поведінці дитини, його навчальних справах, не соромтеся звертатися за порадою і консультацією до вчителя або шкільного психолога. Зі вступом до школи в житті вашого малюка з’явилася людина авторитетніша, ніж ви. Це вчитель. Поважайте думку першокласника про свого педагога. Навчання – це нелегка і відповідальна праця. Вступ до школи істотно міняє життя дитини, але не повинно позбавляти її різноманіття, радості, гри. У першокласника повинно залишатися досить часу для ігрових занять. ДЕСЯТЬ ЗАПОВІДЕЙ ДЛЯ БАТЬКІВ МАЙБУТНЬОГО ПЕРШОКЛАСНИКА   Починайте “забувати” про те, що ваша дитина маленька. Давайте їй посильну роботу вдома, визначте коло її обов’язків. Зробіть це м’яко: “який ти в нас уже великий, ми навіть можемо довірити тобі помити посуд”. Визначте загальні інтереси. Це можуть бути як пізнавальні інтереси (улюблені мультфільми, казки, ігри), так і життєві (обговорення сімейних проблем). Залучайте дитину до економічних проблем родини. Поступово привчайте порівнювати ціни, орієнтуватися в сімейному бюджеті (наприклад, дайте гроші на хліб і на морозиво, коментуючи суму на той і на інший продукт). Не лайте, а тим більше – не ображайте дитини в присутності сторонніх. Поважайте почуття й думки дитини. На скарги з боку навколишніх, навіть учителя або вихователя, відповідайте: “Спасибі, ми обов’язково поговоримо на цю тему”. Навчіть дитину ділитися своїми проблемами. Обговорюйте з нею конфліктні ситуації, що виникли з однолітками і дорослими. Щиро цікавтеся її думкою, тільки так ви зможете сформувати в неї правильну життєву позицію. Постійно говоріть з дитиною. Розвиток мовлення – запорука гарного навчання. Були в театрі (цирку, кіно) – нехай розповість, що більше всього подобалося. Слухайте уважно, ставте запитання, щоб дитина почувала, що це вам цікаво. Відповідайте на кожне запитання дитини. Тільки в цьому випадку її пізнавальний інтерес ніколи не вгасне. Постарайтеся хоч іноді дивитися на світ очима вашої дитини. Бачити світ очима іншого – основа для взаєморозуміння. Частіше хваліть вашу дитину. На скарги про те, що щось не виходить, відповідайте: “Вийде обов’язково, тільки потрібно ще раз спробувати”. Формуйте високий рівень домагань. І самі вірте, що ваша дитина може все, потрібно тільки допомогти. Хваліть словом, усмішкою, ласкою й ніжністю. Не будуйте ваші взаємини з дитиною на заборонах. Погодьтеся, що вони не завжди розумні. Завжди пояснюйте причини ваших вимог, якщо можливо, запропонуйте альтернативу.   Повага до дитини зараз – фундамент шанобливого ставлення до вас тепер і в майбутньому.

 

Як батькам визначити готовність дитини до дитячого садочка?

Останнім часом вдома дитина стала нудьгувати, не може знайти
собі заняття. Цілком можливо, що дитині пора відкривати щось нове,
вийти зі звичного «сімейного кола».

На прогулянці малюк сам підходить до дітей на майданчику,
намагається вступити в контакт.

Маля здатне кілька годин на день проводити без мами.

Дитина розбірливо може виразити свої потреби словами.

Малюк уже досить спритний, вміє самостійно їсти (і пережовувати!), миє руки й умивається, вдягає і знімає із себе основні предмети одягу.До кінця раннього віку в дитини з’являється прагнення до самостійності, її інтереси переміщаються від світу предметів до світу спілкування з дорослими.

Дитина переживає труднощі адаптаційного періоду, ступінь виразності яких пов’язують:

і з попередніми умовами виховання, під впливом якого формується поведінкова реакція;

і зі своєрідністю міжособистісних взаємин дорослих і дітей, з рівнем прихильності дитини до матері;

і з організацією навчально-виховного процесу в дошкільній установі, соціальними умовами;

і з індивідуальними особливостями: віковими, психологічними психофізіологічними, нейрофізіологічними, психогенетичними.

Прихід до дитячого садка — перший серйозний етап соціального життя дитини. До цього вона спілкувалася тільки з членами родини, сусідами або з тими, кого дорослі запрошували додому. Практика свідчить, що цілеспрямована підготовка дітей до дошкільного закладу допомагає попередити виникнення труднощів адаптації.

Коли краще віддавати дитину в дитячий садок?

Відповідь на це вічне питання криється не у віці. Готовність до садка — поняття багатопланове, а не просто набір років, навичок і умінь. Для успішної адаптації дитина повинна досягти певної стадії розвитку: фізичного, розумового і соціального. Більшість дітей вступають до дитячого садка чи ясел у віці від 1,5 до 3 років. Однак, з деяких причин буває, що дитина починає відвідувати садок у віці 5— 5,5 років. У будь-якому віці — це різка зміна звичного способу життя, початок нового періоду. Далеко не всі діти легко сприймають цю зміну. Навіть для найспокійніших, урівноважених, здорових дітей період адаптації до нових умов викликає значні труднощі, не кажучи вже про більш слабких та непристосованих дітей. Якщо період адаптації затягнувся – звертайтесь до практичного психолога дитячого садочку.

АДАПТАЦІЯ – це пристосування організму до нової обстановки (а для дитини дитячий садочок, безсумнівно, є новим, ще невідомим простором, з новим оточенням і новими стосунками). Початок відвідування дошкільного закладу – це не тільки нові умови життя і діяльності, режиму і харчування, -ай нові контакти, оточення, нові взаємини, вимоги і обов’язки. Всі ці зміни відбуваються для дитини одночасно, створюючи там самим стресову ситуацію, яка без спеціальної організації може призвести до невротичних реакцій: порушення емоційного стану, погіршення сну, апетиту, частих захворювань, страхів тощо. Проте соціально-психологічна адаптація у різних дітей відбувається по-різному – в залежності від віку, типу вищої нервової діяльності, стану здоров’я, стилю виховання в сім’ї, родинних взаємин, рівня розвитку у дитини ігрових навичок, її контактності, доброзичливості, емоційної залежності від матері тощо. А ще багато в чому процес адаптації дитини до дитячого садочка залежить від того, наскільки батьки підготували її – як морально, так і фізично.

Адаптація до умов дошкільного закладу.

Одним з головних „двигунів” розвитку дитини є потреба орієнтуватися у оточуючому середовищі, розуміти його. Щоб дитина могла довіряти йому, світ повинен бути стабільним і передбачуваним. Але в певний момент в цей, такий зрозумілий, звичний світ, втручаються нові елементи, все змінюється і потрібний час, щоб все знову стало звичним. Приклади таких „втручань” – переїзд, зміни в складі родини і, звичайно, прихід до дитячого садочка. На думку науковців остання подія – це, безумовно, стрес, до якого дитячий організм повинен адаптуватися.

Початок адаптації- це мобілізація енергії. Навколо стільки всього нового, незвичного, і здобуті навички не стають у пригоді, і сподівання не справджуються. В цей період у дитини зростає емоційність, у нього поганий апетит, він не спить, вночі знову може прокинутись мокрим. Потім дитина засвоює нові знання. У дитини з’являються нові звички, нормалізується апетит, знижується збуджуваність, але сон відновлюється повільніше. Завершення адаптаційного стресу характеризується або виснаженням і хворобою, або – що буває частіше – дитина приходить до норми, але вже на новому рівні.

Термін адаптації для кожної дитини може бути різним – від 20-30 днів до 2-6 місяців. По якому шляху піде ваша дитина залежить від стану здоров’я, фізичного та розумового розвитку, від того, наскільки вона прихильна до мами. Іноді дитина почуває себе кинутого напризволяще, безпорадною. Дитина може бути агресивною в стосунках з іншими дітьми, уникати контактів; на зміну її плачу приходить пасивність, байдужість, інтелектуальний і мовний розвиток призупиняється або, навіть, повертається на більш ранній рівень. Ось деякі можливі причини важкої адаптації: патологія вагітності та пологів, перенесені до року вірусні інфекції, хвороби, пов’язані з перебуванням у лікарні,

черепно-мозкові травми. У таких випадках мати часто опікується дитиною, вона бере на себе всі функції по його обслуговуванню – звісно, з нею важко розлучитися навіть на кілька годин. Інший, більш „хитрий” варіант, який теж веде до труднощів у адаптації – це двійчасте ставлення до дитини мати чи бабусі: наближення до себе – відштовхування. Батьки постійно контролюють та оцінюють поведінку дитини, не проявляючи при цьому ні поблажливості, ні теплоти, не приймаючи його таким, яким він є.

Звісно, негативні приклади адаптації зустрічаються не так вже й часто. Чому ж діти по-різному звикають до дитячого садочку? Перша дитина – вік. Чим менша дитина, тим важче її звикати до нових умов. А.Фромм вважає, що кращий час для адаптації – 3-5 років. Важче всього звикають дворічні діти. Друга причина – індивідуальні особливості дитини. Серед індивідуальних особливостей звикання можна виділити активний і пасивний самозахист. Приклади першого – конфлікт з дітьми, вихователями, неслухняність. Приклад другого – замкнутість, неконтактність, іноді – аутизм.

Чи в змозі ми допомогти нашим дітям? Звичайно, так!

В перші дні забирайте дитину раніше, не залишайте до вечора

Постійно розповідайте дитині, як їй буд]@ добре в дитячому садочку і чому саме.

Якомога частіше демонструйте дитині, як ви любите її

Виділіть додатковий час, щоб погратися з дитиною, адже саме тепер їй не вистачає спілкування з вами.

Наблизьте режим дня вдома до режиму дитячого садочка. Це допоможе дитині швидше звикнути.

Як підготувати дитину до дитячого садка?

Пояснюємо, що таке дитячий садок

Розкажіть дитині, що таке дитячий сад, навіщо туди ходять діти, чому ви хочете, щоб малюк пішов у дитячий сад. Наприклад: “Дитячий садок – це такий великий будинок з гарним садочком, куди мами і тата приводять своїх дітей. Тобі там дуже сподобається: там багато інших дітлахів, які все роблять разом – їдять, грають, гуляють. Замість мене там буде з тобою тітка -вихователька, яка стане піклуватися про тебе, як і одругіх малюків. У дитячому саду дуже багато іграшок, там чудова дитяча площадка, можна грати з іншими дітьми в різні ігри і т.д.

Інший варіант: “У дитячому садку діти грають один з одним і разом їдять. Я дуже хочу піти на роботу, тому що мені це цікаво. І я дуже хочу, щоб ти пішов у дитячий садок – тому що тобі там сподобається. Вранці я відведу тебе в садок, а ввечері заберу. Ти мені розкажеш, що в тебе було цікавого в дитячому саду, а я розповім тобі, що в мене відбулося за день на роботі. Багато батьків хотіли б відправити е цей дитячий садок своїх дітей, але беруть туди не всіх. Тобі пощастило – восени я почну тебе туди водити “.

Формуємо позитивний настрій

Коли ви йдете повз дитячого саду, з радістю нагадуйте дитині про те, як йому пощастило – восени він зможе сюди ходити. Розповідайте рідним і знайомим у присутності малюка про своїй удачі, говорите, що пишаєтеся своєю дитиною – адже його прийняли в дитячий сад. І через деякий час ваша дитина буде сам з гордістю говорити оточуючим про те, що скоро він піде в дитячий сад.

Розповідаємо про те, що чекає дитину в дитячому садку

Детально розкажіть дитині про режим дитячого садка: що, як і в якій послідовності він буде там робити. Чим докладніше буде ваш розповідь – тим спокійніше і впевненіше почуватиме себе ваш малюк, коли піде в дитячий сад. Запитуйте у малюка, запам’ятав він, що він буде робити в саду після прогулянки, куди він буде складати свої речі, хто йому допомагатиме роздягатися, і що він буде робити після обіду. Ставлячи ці питання, ви зможете проконтролювати, чи добре дитина запам’ятав послідовність дій.

У дитячому саду малюків зазвичай лякає невідомість. Коли дитина бачить, що очікувана подія відбувається так, як було йому заздалегідь “обіцяно”, – він відчуває себе впевненіше.

1. Чесно говоримо про можливі труднощі

Поговоріть з дитиною про труднощі, які можуть виникнути у нього в дитячому садку. Обговоріть, до кого в цьому випадку він зможе звернутися за допомогою, і як він це зробить. Наприклад: “Якщо ти захочеш пити, підійди до вихователя і скажи:” Я хочу пити “, і вихователь наллє тобі води. Якщо захочеш в туалет, скажи про це вихователю”.

Не створюйте у дитини ілюзій, що все буде виконано на його першу вимогу і так, як він хоче. Поясніть, що в групі буде багато дітей і іноді йому доведеться почекати своєї черги. Ви можете сказати малюкові: “Вихователь не зможе допомогти одягтися відразу всім дітям, тому тобі доведеться трохи почекати”.

2. Вчимося спілкуватися з іншими дітьми

Навчіть дитину знайомитися з іншими дітьми, звертатися до них по імені, просити, а не забирати іграшки, у свою чергу, пропонувати іграшки іншим дітям.

3. Вибираємо улюблену іграшку

Нехай малюк сам вибере собі в компаньйони улюблену іграшку, з якою він зможе ходити в дитячий сад – адже разом набагато веселіше!

4. Самі готуємося до того, що потрібно буде розлучатися з дитиною

Існують різні думки про те, чи варто перебувати мамі поряд з малюком в початковий період адаптації до дитячого саду. Здавалося б, що тут поганого, якщо мама відвідує садок разом з дитиною? Всі задоволені, малюк не плаче, мама спокійна. Але тим самим неминуче розставання тільки затягується. Та й інші діти, дивлячись на чужу маму, не можуть зрозуміти – а де ж у такому випадку моя? Тому буде краще для всіх, якщо з першого ж дня дитина спробує залишитися в групі один, без опіки мами. А досвідчені вихователі візьмуть турботу про малюка в свої руки.

5. Вибираємо ритуал прощання

Розробіть разом з дитиною нескладну систему прощальних знаків уваги – так йому буде простіше відпустити вас. Наприклад, поцілуйте його в одну щічку, в іншу, помахайте ручкою, після чого він спокійно йде в садок.

6. Плануємо своє життя з урахуванням інтересів малюка

Пам’ятайте, що на звикання малюка до дитячого саду може знадобитися до півроку часу, тому ретельно розраховуйте свої сили, можливості і плани.
Краще, якщо на цей період у сім’ї буде можливість “підлаштуватися” під особливості адаптації малюка.

7. Чи не вагаємося!

Дитина відмінно відчуває, коли батьки сумніваються в доцільності дитсадівського виховання. Будь-які ваші коливання хитрий малюк зуміє використати для того, щоб залишитися вдома і перешкодити розставання з батьками. Легше і швидше звикають діти, для батьків яких дитячий сад є єдиною альтернативою.

8. Беремо участь у спілкуванні дитини з дітьми та вихователями

Дитина звикне до дитячого саду тим швидше, ніж з великою кількістю дітей і дорослих він зможе побудувати відносини. Допоможіть йому в цьому. Зустрітися з іншими батьками та їхніми дітьми. Називайте інших дітей у присутності вашого малюка по іменах. Запитуйте його будинку про нових друзів. Заохочуйте звернення вашу дитину за допомогою і підтримкою до інших людей. Чим краще будуть ваші відносини з вихователями, з іншими батьками та їх дітьми, тим легше буде вашій дитині.

9. Контролюємо ситуацію, але не впадаємо в паніку

Досконалих людей немає. Будьте поблажливі і терпимі до інших. Тим не менш прояснювати ситуацію, тривожну вас, необхідно. Робіть це в м’якій формі або через фахівців.

10. Не дозволяємо собі негативних висловлювань, пов’язаних з дитячим садом, вихователем

У присутності дитини уникайте критичних зауважень на адресу дитячого саду його співробітників. Увага – ніколи не лякайте дитину дитячим садом!

11. Забезпечуємо підтримку малюкові

У період адаптації емоційно підтримуйте маляти. Найчастіше обіймайте його і цілуйте. Удачи! Нехай ваша дитина відчує себе в дитячому саду членом дружного колективу і отримає новий поштовх для розвитку.

Як грати з дітьми в адаптаційний період

У адаптаційний період, коли багатьом дітям важко і самотньо у незвичній обстановці, саме гра «в спілкування» може скрасити перший час перебування дитини в дитячому саду.

Основне завдання ігор з дітьми в адаптаційний період – налагодити довірче ставлення з кожною дитиною. Подарувати малюкам хвилини радості, спробувати викликати в них позитивне ставлення до дитячого садка.

Щоб вирішити це завдання, вихователь повинен в ігровій формі висловити кожній дитині своє доброзичливе ставлення. Тому основний ігровий метою, яку вихователь ставить перед собою, повинна бути мета проявити турботу, доброзичливість і увага до кожної дитини. («Я вас усіх сховаю від дощу», «Я вас у гості запрошу».)

Іноді мети спілкування в грі можуть об’єднуватися з практичними цілями. Так, якщо ви варите кашу для дітей, то, пригощаючи їх, обов’язково знайдіть для кожного привітне слово, що виражає ваше ставлення до нього («Я так прагнула зробити для тебе смачну кашу»).

У таких іграх рекомендується не використовувати ігрові персонажі, оскільки вони будуть відволікати вас і дітей від безпосереднього спілкування один з одним.

У адаптаційний період потрібні фронтальні гри, щоб жодна дитина не відчувала себе обділеною увагою. Ініціатором гри завжди виступає дорослий. Ігри вибираються з урахуванням ігрових можливостей дітей, місця проведення.

Особливої уваги та індивідуальному підході потребують боязкі, сором’язливі діти, які відчувають себе дискомфортно у групі. Полегшити їх душевний стан, підняти настрій можна пальчиковими іграми. Крім того, ці ігри навчають узгодженості і координації рухів.

Діти двох-трьох річного віку ще не відчувають потреби у спілкуванні з однолітками. Вони можуть з інтересом спостерігати один за одним, стрибати, взявшись разом за руки, і при цьому залишатися абсолютно байдужими до стану і настрою інша дитина. Дорослий повинен навчити їх спілкуватися, і основи такого спілкування закладаються саме в адаптаційний період.

Згладити адаптаційний період допоможуть фізичні вправи та ігри, які можна проводити кілька разів на день. Так само слід створювати умови для самостійних вправ: пропонувати малюкам каталки, машинки, м’ячі.

Головною фігурою і центром уваги для двох літніх дітей завжди залишається дорослий, тому вони з великим інтересом спостерігають за його діяльністю. Якщо малюки не розташовані в даний момент до рухливим іграм, можна почитати їм казку або пограти в спокійні ігри.

Значною мірою допоможуть адаптуватися ігри, що розвивають навички виконання повсякденних обов’язків, що виробляють відповідальність.

Режим дня

Передусім, слід організувати життя дитини в сім’ї відповідно до режиму дня, якого дотримуються в дошкільному закладі. Цим ви значно полегшите маляті процес звикання до ясел. Бережить нервову систему дитини, зміньшіть просмотр телепередач.

Зацікавленість

Добре, коли зацікавите сина або доньку дитячим садком, викличете бажання йти туди. Для цього, під час прогулянок з дитиною покажіть їй будівлю дошкільного закладу, разом поспостерігайте за грою дітей; розкажіть про їхнє життя у яслах. Намагайтеся, щоб дитина зрозуміла, що необхідно відвідувати дитячий садок. Висловлювання типу «Ну якщо не сподобається, — не будеш ходити у дитячий садок» дають дитині шанс маніпулювати батьками. Найголовніше в цьому випадку витримати характер та не піддатися на провокацію. Щоб полегшити звикання, познайомте малюка з майбутнім вихователем, поговоріть із ним так, щоб він зрозумів, що вже підріс і ходитиме до ясел, де про дітей піклується добра вихователька, яка гуляє і грається з ними

Навички самообслуговування

Дитина значно легше пристосується до умов суспільного виховання, якщо в сім’ї вона оволодіє елементарними навичками самостійності (одягатися та роздягатися, охайно складати свій одяг, самообслуговування їсти, тримаючи ложку). Майте терпіння під час оволодіння дітьми навичками одягання та роздягання, перетворюючи цю «процедуру» на цікаву гру — це шлях до самостійності дитини, розвиток мілкої моторики та мозгу дитини.

Навички спілкування

Дуже важливо навчити маля гратися, адже такий природний для дитини тип діяльності дає можливість відволіктись від думки про батьків та формує в неї« ділову форму спілкування» з дорослими. Щоб гра була цікавою, тривалою, розвивала дитину, треба розкрити їй призначення іграшки і способи дії з нею (з чашки напувати ляльку, ведмедика, у ліжечку лялька спатиме).Привчайте дитину до спілкування з однолітками заздалегідь, виховуйте доброзичливе ставлення до них. Налагодьте ефективний зворотний зв’язок з вихователями: повідомте їм про характер дитини та як називають малюка вдома (Марина, Маринка, Маринонька — відчуваєте різницю?!)

Поступовість

Спочатку, перші 2 тижня не залишайте малюка в дитсадку на цілий день. У перші дні цілком достатньо однієї-двох годин. Домашній дитині зовсім непросто звикнути до суспільних вимог та суворих правил. Допоможіть їй.Покладіть у кишеню малюку щось із звичного йому середовища (наприклад, іграшку, з якою добре буде засинати і якій можна поскаржитися на кривдника). Не можна залякувати дитину садком — це викличе страх перед дошкільним закладом і, безумовно, погіршить стан дитини в період звикання до незнайомого оточення. Цікавьтесь, як пройшов день у дитячому садочку, що нового та цікавого було.

Хочемо Вас заздалегідь попередити, як буде протікати період входження дитини в колектив, і взагалі в дитячий сад. По-перше, не лякайтеся, якщо на другий день (саме на другий, а не на перший) дитина буде сильно плакати. Він вже зрозумів, що його мама (тато, бабуся, дідусь …) збираються залишити його тут на довгих кілька годин. Адже в перший день для нього все нове. Багато іграшок, багато таких же чоловічків, як і він, тітка-вихователь (деякі малята називають перший час вихователя мамою). І дитина не відразу помічає, що він залишився без батьків. Ваше завдання в перший день полягає в тому, щоб Ви забрали дитину до того, як він це зрозуміє. Так що краще за все не йти з саду, а бути десь по близькості. І за першим покликом вихователів забрати дитину додому. А на другий день малюк вже розуміє, що його мама піде, і він залишиться зовсім один. Але повірте, дуже мало дітей протягом усього дня плачуть так само, як у перші хвилини, коли малюк переступає поріг дитячого саду, тримаючи маму за руку. Всім відомо, що наші діти – це маленькі маніпулятори. До тих пір, поки мама не пішла, дитина вірить, що якщо голосно плакати, то мама зглянеться і забере його звідси. Як правило, як тільки мама залишає дитину в групі, увага дитини швидко переключається на щось цікаве і захоплююче, наприклад, на нову гру, або яскраву іграшку.

” Розповідайте дитині, що цікавого чекає його в дитячому саду (зустріч із друзями, цікава книга, нові пісні й танці, гарні іграшки)

” Будьте спокійні, не проявляйте перед дитиною свого занепокоєння

” Дайте дитині із собою улюблену іграшку або якийсь предмет із дому (можна покласти в кишеню куртки будь-який “секрет” – навіть звичайний великий ґудзик)

” Придумайте та відрепетируйте кілька різних способів прощання (погладжування по спинці, повітряний поцілунок, “секретне слово”)

” Будьте уважні до дитини, коли забираєте його з дитячого саду (розпитайте, чим він займався, похваліть його малюнок або виріб)

” Демонструйте дитині свою любов і турботу (скажіть, що весь день думали про нього, планували спільні заняття на вечір)

” Головне – будьте терплячі!

Що робить психолог в закладі дошкільної освіти?

 

 

 

 

Всім батькам добре відомо, що повинні робити для дитини педіатр, логопед, вихователь.  Чи потрібен в цьому переліку ще й дитячий психолог?  А якщо потрібен, то чим дитячий психолог відрізняється від інших фахівців?  Спробуємо відповісти на ці питання.

 

Дитячого психолога не варто плутати ні з психіатром, ні з невропатологом, ні з будь-яким іншим лікарем це не медична спеціальність.  Дитячий психолог не ставить діагноз, не передплачує рецепти.  Він займається не станом внутрішніх органів і зовнішнього вигляду дитини, а іншими дитячими проблемами.  Перелік дитячих проблем досить великий і безпосередньо залежить від віку:

 

– дитячі страхи, тривожність;

 

– невпевненість в собі;

 

– проблеми в спілкуванні;

 

– труднощі в навчанні;

 

– порушення в поведінці дитини;

 

– труднощі в період адаптації до дитячого садка або школи.

 

Дитячий психолог – фахівець, який допомагає дорослим зрозуміти, що відбувається з їхньою дитиною і c ними.  Психолог працює з актуальним станом дитини і батьків, проводить первинну діагностику, задає питання про життєвій ситуації і структурі сім’ї.  У процесі спілкування психолог допомагає батькові чи матері (педагогу або дитині) усвідомити свою проблему, зрозуміти її причини та знайти рішення.

 

Діяльність психолога ЗДО спрямована безпосередньо на дітей, але для більшої ефективності в неї включаються і інші учасники виховного процесу – педагоги і батьки, які беруть участь у вирішенні проблем дітей.

 

Проблеми, що не входять в професійну компетенцію психолога, вирішуються за допомогою переадресації запиту на роботу з дитиною та її сім’єю іншим фахівцям певного профілю (логопеда, лікаря, соціальним службам і т.п.)

 

Батьки, діти яких проходять психологічне тестування, часто хвилюються, що результати стануть відомі іншим людям.  Знайте, одна з етичних професійних норм психологів – це конфіденційність.  Вся інформація за результатами психологічного тестування дитини передається батькам в усній (або письмовій) формі при індивідуальній бесіді.

 

Поступаючи в дитячий садок батьки (законні представники) підписують Згода на психологічний супровід дитини.  У свою чергу батьки мають право відмовитися від психологічного супроводу дитини в дитячому саду.  У цьому випадку робота з дитиною можлива тільки після особистого звернення батьків до психолога або завідуючої ДНЗ.

 

Мета роботи психолога: збереження і зміцнення психічного здоров’я дітей, їх гармонійний розвиток в умовах ДНЗ, а також надання своєчасної допомоги дітям, батькам і педагогам у вирішенні психологічних проблем розвитку, що виникають в різних життєвих ситуаціях.

 

НАПРЯМКИ РОБОТИ ДИТЯЧОГО ПСИХОЛОГА:

 

Психодіагностика

 

Психолог володіє досить великим набором психодіагностичних засобів та методик.  Він може провести індивідуальну і / або групову діагностику з метою раннього виявлення відхилень у розвитку дитини.

 

Розвиваючі заняття

 

За допомогою психологічних ігор фахівець допоможе розвинути у дитини необхідні навички і якості.  Увага, пам’ять, посидючість, логічне та образне мислення – в арсеналі дитячого психолога розвиваючі ігри для самих різних вікових груп.

 

Сімейне консультування

 

Для вирішення проблеми дитини часто досить батькам самим розібратися в причинах і змінити щось у своїй поведінці, в ситуації, що оточує дитину.  Грамотно проведена консультація дуже часто знімає необхідність спеціальної психологічної роботи з самою дитиною.

 

Просвітництво

 

Підвищення психолого-педагогічної культури і компетенції дорослих, які беруть участь у вихованні дитини.